Неважливо де і коли я почула виголошений однією жінкою надзвичайно цікавий монолог. Жінка ця була у віці, який упевненим кроком прямував у бік осені життя, а форми мала повняві, якщо не сказати дорідні. Одним словом, була ілюстрацією так званого рубенсівського типу краси.

Поняття, винесене в назву, відоме людству з античних часів, а якщо добре призадуматися над питанням, то, мабуть, із кам’яного віку, з тією лише різницею, що про це не збереглося жодних записів. Отож, парадокс – це твердження, яке суперечить здоровому глузду або досвіду.

П’єсу Станіслава Виспянського «Весілля» повинна знати кожна освічена людина в Польщі. Чи знає, це вже інша пара калош, але, однозначно, вона належить до канону найвидатніших польських творів.

Я ходила в кіно. Погоджуюся, це не та новина, почувши яку світ затримає подих, а хтось вразливіший покриється рум’янцем. Справа досить буденна, а перегляд фільму, який сприймається як розвага, також, найімовірніше, ні в кого здивування не викличе.

Ще в ранньому дитячому віці я чула короткий віршик, який часто повторювали – задля кращого розуміння, а також для закарбування в пам’яті. Його цитували всі дорослі, а я та мої однолітки могли його відтворити із закритими очима вночі-опівночі.

Одне прислів’я, хтось сказав би, що воно напевно китайське, говорить: «Своїх друзів тримай близько себе, а ворогів ще ближче». Маючи на увазі власне благо, важко не погодитися з таким твердженням.

Відповідь на поставлене в заголовку запитання здається простою і дуже очевидною. Достатньо однієї людиноподібної особини середніх розумових здібностей, хоч інколи це зайве, бо всю роботу може виконати сама матінка-природа. А ще – трохи землі, себто ґрунту, дещиця вологи, сонця і терпеливості в очікуванні врожаю, щоб через кілька тижнів витягти із землі чудовий червоний кулястий і дуже корисний овоч.

Зазвичай ми промовляємо ці слова як розповідне речення, без жодних знаків запитань і сумнівів. Сумно при цьому похитуємо головою над позбавленим радості старечим життям і задумуємося над суєтністю цього світу. Ставлячи знак запитання, я намагаюся хоча би трішки всунути кийок у мурашник і спровокувати дещо інший погляд на поважний вік.

Початок року ми зазвичай сприймаємо як новий етап. Робимо в цей час урочисті обіцянки, завершуємо старі справи та намагаємося з усіх сил увійти в умовно новий період із чистою сторінкою, на яку ми будемо записувати лише чудові та гідні похвали результати.

У кав’ярні за сусіднім столиком два розфуфирених або, якщо комусь так більше до вподоби, переодягнених ботоксних водоростеїди розмовляли про плани на зимовий відпочинок. Не потрібно було мати слух як у кажана, щоб почути, про що мова, адже обидві дами висловлювали свої думку чітко та голосно, анітрохи ніким не переймаючись.