П’єсу Станіслава Виспянського «Весілля» повинна знати кожна освічена людина в Польщі. Чи знає, це вже інша пара калош, але, однозначно, вона належить до канону найвидатніших польських творів.

Я ходила в кіно. Погоджуюся, це не та новина, почувши яку світ затримає подих, а хтось вразливіший покриється рум’янцем. Справа досить буденна, а перегляд фільму, який сприймається як розвага, також, найімовірніше, ні в кого здивування не викличе.

Ще в ранньому дитячому віці я чула короткий віршик, який часто повторювали – задля кращого розуміння, а також для закарбування в пам’яті. Його цитували всі дорослі, а я та мої однолітки могли його відтворити із закритими очима вночі-опівночі.

Одне прислів’я, хтось сказав би, що воно напевно китайське, говорить: «Своїх друзів тримай близько себе, а ворогів ще ближче». Маючи на увазі власне благо, важко не погодитися з таким твердженням.

Відповідь на поставлене в заголовку запитання здається простою і дуже очевидною. Достатньо однієї людиноподібної особини середніх розумових здібностей, хоч інколи це зайве, бо всю роботу може виконати сама матінка-природа. А ще – трохи землі, себто ґрунту, дещиця вологи, сонця і терпеливості в очікуванні врожаю, щоб через кілька тижнів витягти із землі чудовий червоний кулястий і дуже корисний овоч.

Зазвичай ми промовляємо ці слова як розповідне речення, без жодних знаків запитань і сумнівів. Сумно при цьому похитуємо головою над позбавленим радості старечим життям і задумуємося над суєтністю цього світу. Ставлячи знак запитання, я намагаюся хоча би трішки всунути кийок у мурашник і спровокувати дещо інший погляд на поважний вік.

Початок року ми зазвичай сприймаємо як новий етап. Робимо в цей час урочисті обіцянки, завершуємо старі справи та намагаємося з усіх сил увійти в умовно новий період із чистою сторінкою, на яку ми будемо записувати лише чудові та гідні похвали результати.

У кав’ярні за сусіднім столиком два розфуфирених або, якщо комусь так більше до вподоби, переодягнених ботоксних водоростеїди розмовляли про плани на зимовий відпочинок. Не потрібно було мати слух як у кажана, щоб почути, про що мова, адже обидві дами висловлювали свої думку чітко та голосно, анітрохи ніким не переймаючись.

Відколи мої подруги стали молодими мамами, їхня поведінка почала набувати найрізноманітніших, досить дивних, форм, а теми, довкола яких точилися всі розмови, вводили мене в остовпіння.

Трохи сьогодні подощило. Така собі моросячка, дещо холодна і, як годиться дощеві, мокра. Листя вже не так шарудить під ногами і втратило свій золотавий колір, почула я від своїх земляків, які поспішали на роботу ранковим трамваєм, зодягнені у вишуканий ширвжиток. Дійсно новий ранок розпочався похмурим небом, але чи це причина, щоб зі скислою міною робити перший крок у день?