Я отримала повідомлення. Сумну СМСку. Після важкої хвороби помер наш однокласник із ліцею. Це вже третій. Упокоївся у Швейцарії, до якої він виїхав одразу після університету. Здається, так недавно, на витягнуту руку, ми всі святкували чергову річницю нашого випускного.

Я подивилася фільм. Не перший і не останній у моєму житті, але цей, як і «Мисливець на оленів» режисера Майкла Чіміно, «Врятувати рядового Раяна» Стівена Спілберга або «Лють» Девіда Еєра, назавжди закарбується в моїй пам’яті.

Якби слова, які лунають із кремля, не асоціювалися з людською трагедією, смертю та руйнуванням, росію можна було би назвати матір’ю всіх стендаперів і батьківщиною різної масті кабаре.

Минув рік від початку відкритого вторгнення росії в Україну. Світ за цей час ґрунтовно зрозумів значення вислову «рускій мір». Цивілізована частина людського роду з шоком навпіл із невірою дивилася на злочинний характер російської армії. Душогубство, насилля, звірство і брехня – ось слова, які назавжди вписали себе в дії та риторику російської машини.

Можна сказати, що в пробиванні чергового дна абсурду у втовкмачуванні тупої, бездумної пропаганди з метою безжального виполіскування мізків своїх громадян, совєти – чемпіони світу. Та інакше, як жалюгідним і воднораз зловісним, це лідерство не назвати. Що ж, кожен має таку перемогу, на яку заслужив.

Є на цьому світі люди, знання, хобі, зацікавлення та діяльність яких в одних викликають непідробний захват, натомість інші у красномовнім жесті малюють кола на чолі.

Свята минають як батогом пальнув. Людина навіть не спохопиться, а тут уже Новий рік за поясом. У всьому світі люди готуються зустріти чергових дванадцять місяців із більшою чи меншою помпою.

Я не відкрию Америку, повідомляючи добру новину, що свята вже ось-ось за рогом. Адже ще понад місяць тому у вітринах магазинів, на придорожніх рекламних щитах, а передусім у мас-медіа з’явилися різноманітні провісники неминучості грудневого святкування.

По останніх подіях в Україні видно, що від досягнення нормальності, стабільності, життя в мирі та пошанування прав іншої людини нас відділяють світлові роки. Здається, шлях до такого стану речей через шаленців із кремля не має кінця.

Коли у Стародавній Греції розпочиналися спортивні змагання й лавровий вінок ставав мрією багатьох вродливих й атлетично збудованих юнаків, то щит, меч та іншу зброю вішали на кілок, а весь цивілізований світ відзначав Олімпіаду.