До редакції «Волинського монітора» звернулися члени клубу «Родло», прохаючи про допомогу в пошуку могили отця Миколая Дружбацького, трагічно загиблого в Луцьку на початку вересня 1939 р. «Попри те, що минуло стільки років, ми не втрачаємо надії», – пише від їхнього імені Казімеж Гловацький, голова «Родла» в Рацібожі.

Пропонуємо увазі читачів статтю до «Землі Волинської» видатного волинського вченого Яна-Юзефа Фітцке. Автор відомий здебільшого як археолог, але він вніс чималий вклад у розвиток волинського краєзнавства та музейної справи.

«На початку 50-х років батьки почали будувати хату. Уже в 1956 р. перейшли сюди жити, якраз як я народився. Другу половину домівки ми з татом стали добудовували, коли мені було 13 років. Пам’ятаю, як допомагав йому копати фундамент. І так ми потрохи за сім років її добудували», – зазначає Володимир Бодрин із Гусятина Чортківського району Тернопільської області, парафіянин костелу Святого Антонія, член Надзбручанського товариства польської культури та мови.

Весна приходить щороку, проте кожного разу люди роблять великі очі й поводяться так, ніби відкрили Америку. Ба більше, вони повідомляють про це направо і наліво з енергійністю, достойною середньовічного герольда, який перебуває на службі в його високості короля.

Якби нам потрібно було знайти постать, чия біографія могла би лягти в основу сюжету касового бойовика, то Сергіуш Пясецький став би чудовим вибором.

Торунь, одне із найдревніших і найкрасивіших міст Польщі, багато століть притягує мандрівників своєю неповторною атмосферою, готичною архітектурою та історією, нерозривно пов’язаною з Миколаєм Коперником.

20 квітня – 1 травня польсько-українська експедиція проводила пошуки польських поховань на території колишніх сіл Острівки та Воля Островецька на Волині. Дослідження охопили вісім ділянок. На трьох із них знайшли могили – дві братські та одну індивідуальну.

У рамках весняної акції «Волинський вогник пам’яті» волонтери товариства «Волинський мотоциклетний рейд» впорядкували польські місця пам’яті в Гуті Степанській, Кузьмівці та поблизу цих сіл. Вони прибрали територію навколо пам’ятників, пофарбували огорожі, очистили та привели до ладу меморіальні дошки, оновили написи, зроблені багато років тому, щоб вони були читабельними.

Дехто з нас вранці стає перед дзеркалом і на хвилину задумується, чи це ще він у власній шкірі і з власним обличчям чи вже тільки сума рішень минулих днів. Ніби все сходиться. Та сама зачіска. Часом та сама лисина. Ті ж самі очі, той самий злегка заспаний вираз обличчя. І тут раптом з’являється щось інше. У дзеркальному відображенні людина помічає певну зміну.

У першій частині нарису про Пьотра-Ромуальда Домбровського ми описали те, як арештований тримався під час допитів. Сьогодні продовжуємо цю драму.