Читати варто, або Коротка розвідка на тему, що книжка існує не лише для того, щоб підставити її під ніжку розхитаного столика.

25 вересня 1939 р., тобто буквально через кілька днів після того, як Червона армія вторглася на Волинь, службовці НКВД провели обшук у квартирі на вулиці Будищанській, 37 у Ковелі та арештували її власника Болеслава Зелінського.

У Тернополі завершився денний табір «Літо з польськими нобеліантами», організований Тернопільським культурно-просвітницьким полонійним товариством.

Феномен Йоанни Хмєлевської в польській літературі важко сплутати з чиїмось іншим. Як, наприклад, вареники з картоплею із суші в закладі швидкого харчування. Її називали майстринею саспенсу, адже авторка створювала напругу не лише навколо злочину, а й навколо того, чи встигне героїня заварити чай, перш ніж хтось знову почне в неї стріляти.

У тижневику «Przewodnik Katolicki» за 1938 р. я натрапив на інформацію про плани будівництва парафіяльного костелу у волинському селі Переспа – на півдорозі між Луцьком і Ковелем. Там навіть опублікували ескізний проєкт майбутнього храму.

Товариство польської культури на Волині імені Єви Фелінської запрошує на заняття з польської мови дітей та дорослих із різним рівнем знання мови.

У самому серці Польщі розташований регіон, який пам’ятає часи, які були сотні мільйонів років тому. Тоді на Землі ще не жили динозаври й навіть не сформувалися відомі нам сьогодні континенти.

Ще недавно зірки асоціювалися з чимось віддаленим, що миготить високо над головою і для споглядання чого потрібні телескоп, терпеливість і дрібка романтизму. Зараз достатньо смартфона, стабільного сигналу і вміння робити здивовану, але природну міну, щоб за один пополудень опинитися на свічнику.

Перші статті циклу «Земля Волинська» були присвячені туристично-краєзнавчому руху на Волині в міжвоєнні часи, зокрема діяльності місцевих осередків Польського краєзнавчого товариства. Натомість ця публікація висвітлює один із проєктів подальшого розвитку туристичного потенціалу Волині. На жаль, йому не судилося збутися. Трагічною була й доля його автора.

«У мене була велика і дружня родина. Ті, хто в силу різних обставин не виїхав у Польщу, не пожалкували, що залишилися. А ті, хто вимушений був покинути рідну землю, ніколи не забували, звідки походять», – зауважує Галина Підодвірна, в дівоцтві Стремецька.