Нехай піднесе руку той, хто не стикнувся у своєму житті з безсонням. Не думаю, що ось у цей момент угору здійметься ліс рук. Скільки ж то разів після важкого дня ми мріяли лише про те, щоб заскочити під ковдру і заснути як камінь. І нехай усе навколо валиться й палає, а ми в обіймах Морфея забудемо про Божий світ.

Марисі – 15 років. Вона здібна дитина, тож польську мову, яку не розуміла ані в зуб, вивчила швидко. Бо мусила. Зараз хоче навчатися далі, навіть дуже. Читає польські книжки, які тільки потрапляють їй до рук. Говорить багато, вільно, гарно вибудовує речення. Залишився акцент.

Одні знаходять подарунки 6 грудня під подушкою. Іншим Святий Миколай приносить презенти під ялинку. Є й такі, хто подарунки отримує і під подушку, коли спить, і під ялинку. Ось такі щасливчики.

Людина не встигла оглянутися, а тут знову свята за поясом. Час летить, як батогом ляснути, – і черговий рік відходить в історію. Тепер, коли років побільшало, а дитячий вік, коли спрагло виглядалася перша зірка, давно забутий, ми вже не чекаємо з нетерпінням на Новий рік і чергову галочку в метриці. Ну що ж, таке життя.

Чудово пам’ятаю свою першу поїздку за західний кордон. Це сталося невдовзі після пам’ятного 1989 р. Я була юною студенткою і так втілювала свою велику мрію, живцем узяту із соцреалістичної батьківщини, – подорож до Парижа, столиці всяких ах і ох.

При нагоді великих національних свят, круглих річниць, виняткових днів, позначених у календарі червоним кольором, чути серйозні питання, поставлені найчастіше, невідомо чому, сумним голосом. Питання фундаментальні, які стосуються того, чим є свобода та патріотизм і що може зробити сучасна людина, яка живе у вільному демократичному світі, аби могти гордо називати себе патріотом.

Ян після довгих місяців очікування врешті отримав омріяне направлення до санаторію в Колобжегу. 68-річний чоловік одного прекрасного ранку вирушив із рідного Сохачева до морського курорту. Чи він, ніжно прощаючись з уже зажуреною 65-річною дружиною Генею, міг припустити, що там у нього поцілить стріла амура і збаламутить упорядковане, спокійне життя?

При нагоді великих національних свят, круглих річниць, виняткових днів, позначених у календарі червоним кольором, чути серйозні питання, поставлені найчастіше, невідомо чому, сумним голосом. Питання фундаментальні, які стосуються того, чим є свобода та патріотизм і що може зробити сучасна людина, яка живе у вільному демократичному світі, аби могти гордо називати себе патріотом.

Минає ще один рік і наступний листок із написом «1 листопада» падає з календаря. Атмосфера, яка супроводить цей день, завжди сприяє задумі, рефлексіям та спогадам. Рідні і друзі померлих зі сльозами на очах запалюють лампадки і кладуть квіти на могилах тих, хто впродовж багатьох років земної мандрівки був для них ментором і дороговказом на заплутаних життєвих стежках.

Скільки разів сідаю за фейлетон і розмірковую, кого чи що взяти на тапету, стільки разів приходить мені до голови думка придивитися дещо ближче до професії, яка міститься в категорії «політика». Однак щоразу мої найближчі відмовляють мене від цієї теми, кажучи, що це слизька справа і що краще залишатися у святому спокої.