Свята минають як батогом пальнув. Людина навіть не спохопиться, а тут уже Новий рік за поясом. У всьому світі люди готуються зустріти чергових дванадцять місяців із більшою чи меншою помпою.

Спогади Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського – важливе історичне свідчення про переслідування, яких зазнала з боку росіян Католицька Церква обох обрядів на Волині. Згадки про це скрупульозно стерла царська цензура, а після неї – її спадкоємиця, радянська цензура. Внаслідок цього сучасні волиняни взагалі нічого не чули про цю тему або мають про неї викривлені уявлення.

Я не відкрию Америку, повідомляючи добру новину, що свята вже ось-ось за рогом. Адже ще понад місяць тому у вітринах магазинів, на придорожніх рекламних щитах, а передусім у мас-медіа з’явилися різноманітні провісники неминучості грудневого святкування.

Долю Олександра Тарвацького, поліціянта з Рівного, засудженого Особливою нарадою НКВC на вісім років таборів, на шпальтах «Волинського монітора» представила Тетяна Самсонюк. Біографічний нарис вона написала на основі кримінальної справи, що зберігається в Державному архіві Рівненської області.

Леон Хвістек був передусім видатним математиком та філософом із докторським ступенем, який здобув у Ягеллонському університеті в 1906 р. У Краківській академії художніх мистецтв він навчався під керівництвом Юзефа Мегоффера лише пів року. Проте це, як показав час, у поєднанні з винятковим талантом принесло результати у вигляді неповторних картин, а Леон Хвістек увійшов до пантеону польських митців ХХ ст.

Історія – динамічна дисципліна. Сьогодні багато фактів, які здавалися однозначними й непорушними, у світлі раніше недоступних джерел виглядають абсолютно інакше, ніж буквально вчора. Цю тезу ілюструють, зокрема, історія будівлі, відомої в Луцьку як монастир шариток, та факти з біографії благодійниці Юзефи Поляновської.

Буржуйки, електрогенератори, теплий одяг і спальники потрапляють в Україну завдяки польському Фонду міжнародної солідарності. Раніше ця організація особливу увагу приділяла створенню добровільних пожежних команд в Україні. Після 24 лютого вона зосереджується на гуманітарній допомозі.

Предки Вікторії Чернецької з Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської – мазури, які колись оселилися на Поділлі. До Луцька моя співрозмовниця переїхала близько 20 років тому з Шаровечки на Хмельниччині, де з діда-прадіда живе її родина. Сьогодні ми пізнаємо родинні історії подільських мазурів.

Описуючи свої дитячі роки, Зигмунт-Щенсний Фелінський вплітає в канву мемуарів історії, які залишили слід у його пам’яті. Серед них – і реалістичні розповіді про реальних людей із плоті й крові, й оповідки на межі з фантасмагорією, яким важко йняти віру. І одні, і другі показують Волинь із незнаної нам, сучасним людям, перспективи, тож варто, мабуть, із ними ознайомитися. Слово автору.

По останніх подіях в Україні видно, що від досягнення нормальності, стабільності, життя в мирі та пошанування прав іншої людини нас відділяють світлові роки. Здається, шлях до такого стану речей через шаленців із кремля не має кінця.