Його біографія – непересічна, а театральні й кінематографічні ролі, які він він зіграв, та ще вірші, колядки і книжки, які написав, схиляють до роздумів. Режисер Яцек Блават в інтерв’ю із Себастьяном Лупаком зізнався: «Він любив життя. Навіть не так любив, як ковтав, поглинав, їв його ложками. Завжди відкритий, дотепний, винахідливий у своїх репліках, а коли треба – цинічний».

Ян Новіцький народився 5 листопада 1939 р. у Ковалі біля Влоцлавка в Куявсько-Поморському воєводстві. Навчався аж у семи середніх школах, здобував освіту в Державній вищій театральній і кінематографічній школі в Лодзі та в Державній вищій театральній школі в Кракові.

Як актор дебютував 7 жовтня 1964 р. у Старому театрі в Кракові, з яким був пов’язаний упродовж усього життя. Зіграв у понад 2400 фільмах, співпрацював також із відомим кабаре «Підвальчик під Баранами», написав дев’ять книжок. Був телевізійним і театральним актором, режисером, педагогом, письменником. Рік пропрацював шахтарем у копальні Битом VIII – Мєховіце. Був пожежником-добровольцем у Ковалі.

Останні роки життя провів у Кшевенці у гміні Коваль. Вважав, що місце народження є найважливішим для людини. З малих містечок і сіл, на його думку, походять багато чудових, обдарованих людей. Їхнє призначення – вийти у світ, чогось досягти, але потім, на старість, вернутися туди, звідки родом.

Ян Новіцький завжди жив згідно зі своєю натурою і характером. Був самим собою – вільною і незалежною людиною, яка мала власну думку з різних питань. Найважливіші для людини справи завжди належали до кола його зацікавлень. Про Бога говорив: «Бог не повинен бути, аби просто бути. Бог – це гра уяви, це якась надія, для того, хто боїться тлінності і смерті, це розрада». Вважав, що є два визначальних аспекти нашого життя: народження і смерть. Йому було близьким бачення Бога католицькими священниками Яном Твардовським і Юзефом Тішнером. Смерть Новіцький вважав природною справою. Більш болісною для нього було атрофія пам’яті про інших, це стало однією з причин написання фейлетонів у вигляді листів до свого друга Пьотра Скшинецького, творця «Підвальчика під Баранами». Автор видав їх у 2010 р. у книжці під назвою «Між небом і землею», а потім у 2015 р. у доповненій збірці «Двоє панів».

Він належав до найвидатніших польських акторів, який зіграв чудові і складні ролі. Серед них варто згадати Миколая Ставрогіна у «Бісах» Федора Достоєвського (режисер Анджей Вайда), Юзефа К. у «Процесі» Франца Кафки (1973 р., режисер Єжи Яроцький), великого князя із «Листопадової ночі» та  Рогожина у спектаклі «Настасія Філіповна» за мотивами «Ідіота» Федора Достоєвського (режисер обох фільмів – Анджей Вайда).

Із ролей у кіно варто перерахувати ті, які назавжди увійшли в історію польського кінематографа. Ян Новіцький був Кеттлінгом у «Пані Володийовському» (1969 р., режисер Єжи Гоффман), Марком у «Сімейному житті» (1970 р., режисер Кшиштоф Зануссі), Юзефом у «Санаторії під клепсидрою» за творами Бруно Шульца (1973 р., режисер Єжи Хасс), Яносом у стрічці «Цих дві» (1977 р., режисерка Марта Мешарос), Томашем Пьонтеком у «Спіралі» (1978 р., режисер Кшиштоф Зануссі) і найвідомішим польським кінематографічним картярським шулером у «Великому Шу» (1983 р., режисер Сильвестр Хенцінський), князем Гансом-Фрідріхом фон Тойсс у «Магнаті» (1986 р., режисер Філіп Байон), паном Вельзевулом у фільмі «Лава» за третьою частиною «Дзядів» Адама Міцкевича (1989 р., режисер Тадеуш Конвіцький).

Ян Новіцький, у фільмі «Пан с», 1969 р.

Відчуття минущості й загадка життя та смерті супроводили Новіцького з 25-річного віку, особливо сильно в останні роки життя. Ян висловлював це у своїх книжках, які написав незадовго до смерті («Чоловік і вони», «Мої собачі думки», «Зустрічі в раю» та «Щасливий безлад»). Вони містять чималу дозу роздумів про скороминущість життя, самотність і смерть людини, але є в них і багато гумору,  доброзичливих спогадів. Свої рефлексії актор підсумував одним реченням під час інтерв’ю з Малгожатою Домагалік: «Ми живемо в обіймах смерті». Новіцький під час презентації в Кельце книжки «Щасливий безлад» сказав, що акторство він ставить на четвертому місці після літератури, музики і малярства. Жалкував, що так пізно зайнявся письменництвом.

Ян Новіцький, 2017 р. Автор: Mateusz Kostka, CC BY-SA 4.0

Актор помер 7 грудня 2022 р. Згідно із заповітом, його, одягненого по смерті в пожежний мундир, кремували й поховали на цвинтарі в Ковалі у сімейному склепі. Склеп спорудили на його кошти, а останки його найближчих перенесли туди перед смертю Новіцького. Як вважав актор, людина повинна знати, де її місце вічного спочивання. Це впорядковує життя, надає йому інший вимір і заспокоює. Через це на його надгробку викарбували напис: «Жити ти можеш всюди, помирай там, де дім».Актор помер 7 грудня 2022 р. Згідно із заповітом, його, одягненого по смерті в пожежний мундир, кремували й поховали на цвинтарі в Ковалі у сімейному склепі. Склеп спорудили на його кошти, а останки його найближчих перенесли туди перед смертю Новіцького. Як вважав актор, людина повинна знати, де її місце вічного спочивання. Це впорядковує життя, надає йому інший вимір і заспокоює. Через це на його надгробку викарбували напис: «Жити ти можеш всюди, помирай там, де дім».

Могила Яна Новіцького в Ковалі, 2022 р. Автор: Rafał Jendrzejewski, CC0

Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

На головному фото: Ян Новіцький у фільмі «Великий Шу», 1983 p.