15 вересня Луцьк попрощався із колумбійцем Карлосом-Артуро Бохоркесом-Веласко, який загинув у бою за Україну.

Похоронну месу в католицькому соборі Святих Апостолів Петра і Павла відправив єпископ Віталій Скомаровський, ординарій Луцької дієцезії Римо-католицької церкви в Україні. На ній були присутні батьки та сестри Карлоса-Артуро Бохоркеса-Веласко.

«Сьогодні в Католицькій Церкві вшановується Пресвята Діва Марія Скорботна – Богородиця, яка стоїть під Хрестом, яка дивиться на смерть свого Сина. Разом із родиною Карлоса ми переживаємо цей біль втрати. Дякуємо Богові за його життя, за його родину, яка його виховала, за те, що він став захисником нашого народу», – сказав єпископ єпископ Віталій Скомаровський.

Як повідомляє Луцька міська рада, Карлос-Артуро Бохоркес-Веласко народився 4 листопада 1999 р. у місті Кукута в Колумбії. Хотів розпочати військову кар’єру у своїй країні, але не зміг здійснити цю мрію. У 2023 р. він приїхав в Україну і в листопаді в Тернополі вперше приєднався до Збройних сил України.

Згодом його направили до Херсона, а потім – на Донеччину, де він служив до кінця вересня 2024 р. Тоді на два місяці він повернувся додому. 3 грудня того ж року він знову приїхав в Україну, щоб приєднатися до ЗСУ. 8 лютого 2025 р. він загинув поблизу населеного пункту Нікольський Суджанського району Курської області під час виконання бойового завдання із захисту України. Його тіло залишалося в зоні бойових дій до вересня 2025 р., коли українські військові змогли його повернути. У травні 2026 р. родині повідомили про те, що тіло Карлоса знайшли та ідентифікували.

«Мій брат мріяв стати військовим у Колумбії. На жаль, йому це не вдалося. Тож він побачив можливість здійснити свою мрію в Україні. Він доклав чимало зусиль, щоб опинитися тут. У Колумбії він з великим захопленням розповідав про цю країну. Він хотів залишитися тут, тож ми виконуємо його останню волю. Колумбія бачила, як він народився, а Україна – як він помер. Сюди його привела його мужність. Тут він був щасливий», – сказала сестра загиблого.

«Мій син любив Колумбію – свою Батьківщину, де він народився і виріс, але ще більше він любив Україну, за яку двічі приїжджав воювати. І він попросив, щоб його поховали тут», – зазначив батько загиблого.

Він додав: «Ми виховували сина в скромних умовах, але старалися, щоб йому нічого не бракувало. Він був відданий служінню іншим. Його девізом завжди було те, що йому прищепили вдома: якщо треба бути на чиємусь боці, то на боці того, хто в потребі. Я був дуже вражений, коли побачив на Майдані Незалежності в Києві його фотографію з прапором Колумбії та безліч відгуків побратимів і командирів, які описували його як загартованого солдата, відданого своїй справі та армії. Саме Україна дала йому можливість стати військовим, про що він завжди мріяв».

Карлоса-Артуро Бохоркеса-Веласко поховали в секторі військових поховань на міському кладовищі в селі Гаразджа.

«Ми попрощалися з ним і повернемося до Колумбії з душею, сповненою сліз, але ми вдячні українському народу й переконані, що наш син загинув, роблячи те, що він хотів робити», – сказав батько Карлоса-Артуро Бохоркеса-Веласко.

Текст і фото: Наталя Денисюк