У самому серці Польщі розташований регіон, який пам’ятає часи, які були сотні мільйонів років тому. Тоді на Землі ще не жили динозаври й навіть не сформувалися відомі нам сьогодні континенти.

Ще недавно зірки асоціювалися з чимось віддаленим, що миготить високо над головою і для споглядання чого потрібні телескоп, терпеливість і дрібка романтизму. Зараз достатньо смартфона, стабільного сигналу і вміння робити здивовану, але природну міну, щоб за один пополудень опинитися на свічнику.

Перші статті циклу «Земля Волинська» були присвячені туристично-краєзнавчому руху на Волині в міжвоєнні часи, зокрема діяльності місцевих осередків Польського краєзнавчого товариства. Натомість ця публікація висвітлює один із проєктів подальшого розвитку туристичного потенціалу Волині. На жаль, йому не судилося збутися. Трагічною була й доля його автора.

«У мене була велика і дружня родина. Ті, хто в силу різних обставин не виїхав у Польщу, не пожалкували, що залишилися. А ті, хто вимушений був покинути рідну землю, ніколи не забували, звідки походять», – зауважує Галина Підодвірна, в дівоцтві Стремецька.

Представництво Фонду міжнародної солідарності в Україні запрошує представників українських громад, добровільних пожежних команд та всіх зацікавлених на вебінар «Початок дорослої розмови про стандарти діяльності добровільних пожежних команд».

Ось питання, яке в середній школі лунає частіше, ніж шкільний дзвінок. Може навіть скластися враження, що цей вираз – неофіційне гасло учнів, написане невидимими чорнилами на кожній парті. Навіщо мені історія? Навіщо хімія? Навіщо польська мова, фізика, географія і біологія?

«Дякую за те, що нагадали цю забуту історію. Антоній Вітчак – мій прадід. Завдяки вам через 86 років нарешті стало відомо, що саме з ним сталося», – написав до редакції «Волинського монітора» Вітольд Зайонц із Польщі.

Олександра Тухольського, начальника в’язниці в Каліші, працівники НКВД арештували 26 жовтня 1939 р. Його на вулиці Луцька впізнала колишня засуджена, яка відбувала покарання в очолюваному Тухольським пенітенціарному закладі.

Бернард Ладиш належить до тих митців, яких непросто описати одним реченням або навіть віднести до єдиного жанру. Для когось він насамперед видатний оперний бас, для наступних − впізнаваний голос із фільмів і записів, а ще для інших − свідок історії, який пережив драматичні події ХХ ст. й умів говорити про них без пафосу, виважено та спокійно.

6 червня в монастирі Згромадження сестер Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії в Язловці Тернопільської області відзначали День дитини. Традиційно свято проходило під патронатом Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку. Дітей та батьків розважали концертом та конкурсами.