Через війну кілька мільйонів українців були змушені покинути свою країну. Польське суспільство із відкритими обіймами прийняло воєнних біженців під свій дах. Завдяки безпрецедентному рішенню польської влади українці отримали такі ж права, що й поляки, хіба крім можливості голосувати.

Усвідомлення загроз виробило в поляках специфічну геополітичну якість – обережність, яка сприяє тому, що ми краще бачимо можливі виклики та загрози. Протягом століть ми навчилися бути пильними.

«Волинський вогник пам’яті» – це акція, започаткована товариством «Волинський мотоциклетний рейд» (ВМР). Її учасники прибирають могили на польських кладовищах в Україні, запалюють лампадки та пов’язують біло-червоні стрічки на нагробках. Вона триває кілька років, зокрема й цьогоріч, попри велику війну в Україні.

Екстремальні події та ситуації, які несуть у собі величезний емоційний заряд, стрес і відчуття постійної тривоги, часто викликають у людей реакції та поведінку, в яких ніхто їх не міг навіть запідозрити. Війна, незалежно від того, чи вона зачіпає людей безпосередньо, чи впливає на психіку з безпечної, здавалося би, відстані, рано чи пізно пожинатиме свої плоди. Все це лише питання часу.

«Доповідаємо: Вогонь незалежності передали в добрі руки», – повідомили харцери із загону «Волинь» на своїй сторінці у Facebook. 5 листопада після заходу в Польському ліску біля Костюхнівки вони завезли вогонь на польсько-український кордон. Там його отримали харцери з Польщі, які везуть його у велоестафеті до Варшави.

24 лютого ми всі були шоковані тим, що почалася війна. Пізніше, коли вляглися перші емоції, ми рушили на допомогу: спочатку на прикордонні переходи, а потім, згідно з польською традицією «чим хата багата», приймаючи у своїх домівках біженців, надаючи нічліги, харчування, одяг і все, що тільки можна.

Олександр Тарвацький служив у 2-му комісаріаті поліції в Рівному. Як і більшість його колег, радянська влада арештувала правоохоронця на другий день після вторгнення Червоної армії та становлення радянської влади на території Польщі.

За всю кар’єру він зіграв, зокрема, жебрака, пароха, равина, Святого Петра та Господа Бога. Францішек Печка помер 23 вересня цього року у віці 94 роки. Він міг би сказати, що реалізувався як актор у всіх значеннях цього слова.

Олександр Карашевський із Польського центру культури та освіти імені професора Мечислава Кромпця в Тернополі ділиться спогадами своєї покійної матері Стефанії, в дівоцтві Купчак, про життя у Франції та на Тернопільщині, а також про трагедію жителів Тернополя під час боїв за місто 1944 р.

Українсько-польський союз імені Томаша Падури та школа № 11 у Рівному підписали меморандум про співпрацю. У його рамках уже проведено колективні тренінги для вчителів.