Між першим і другим допитами героя нашого нарису пройшло 11 місяців, а всього в очікуванні на вирок він провів у в’язниці близько півтора року. Його звинуватили в участі в повстанській організації.

Генрика Ходоровського заарештували 5 грудня 1939 р. Його помістили в Луцьку в’язницю.

З анкети арештованого та інших документів кримінальної справи, яка зберігається в Державному архіві Волинської області, дізнаємося, що Генрик Болеславович Ходоровський народився в селі Підгайці Дубенського повіту в 1907 р. Закінчив трикласне комерційне училище й бухгалтерські курси.

Батька Болеслава Ходоровського, який помер у 1934 р., енкаведисти віднесли до куркулів, адже перед смертю в нього було 20 га землі, четверо коней, три корови й молотарка. Сім’я жила тоді в селі Богушівка неподалік Луцька. Станом на грудень 1932 р. 72-річна мати Генрика Ходоровського, Анеля, жила в селі Русинове Берестечко (зараз – Берестечко в Боремельській громаді Дубенського району).

У 1930–1932 рр. Генрик відбув строкову службу в польській армії, отримав чин капрала. У графі «Чи входив до антисовєтських партій і організацій» в анкеті записано: «Входив в організацію «Легіон молодих» із 1932 до 1934 р.»

На момент арешту герой нашого нарису проживав у Боремелі. Був неодружений, дітей не мав. На той час, як твердив Генрик Ходоровський, землю в його сім’ї конфіскував банк за несплату кредиту, тож до вересня 1939 р. він служив управителем у кількох поміщиків і помічником бухгалтера.

Перший допит провів сержант держбезпеки Харітонов. Він запитав, як Ходоровський опинився у квартирі Альдони Козлінської на вулиці Коллонтая, 8 у Луцьку. Генрик пояснив, що приїхав до Луцька в пошуках роботи і 3 грудня прийшов до свого знайомого Ярослава Стебельського, щоб той допоміг вирішити цю проблему. Тоді ж до Стебельського прийшла Козлінська, яка запропонувала йому житло. З нею Ходоровський, за його словами, був знайомий із 1925 р., коли вони разом навчалися в комерційному училищі. На другу ніч, із 4 на 5 грудня, Ходоровського арештували. Харітонов просто розпитав затриманого про обставини арешту і не ставив більше жодних питань.

До справи долучено протоколи допитів трьох свідків. У протоколі допиту Ярослава Стебельського, датованому 7 грудня 1939 р., занотовано, що це нібито він завербував Ходоровського до повстанської організації. У протоколі допиту Марії Сплави-Нейман від 12 березня 1940 р. вказано прізвище Ходоровського серед тих, хто приходив до її чоловіка Вацлава, і зафіксовано нібито з її слів, що ці люди «обговорювали питання, пов’язані з відновленням Польщі». У протоколі допиту Гелени Ярчак від 12 березня 1940 р. теж вказано, що вона бачила Ходоровського у квартирі Нейманів, але вона зазначила, що нічого не знає про контрреволюційну діяльність ні його, ні інших людей.

Саме на цих чотирьох документах вибудовано справу. 20 січня 1940 р. слідчий слідчої частини УНКВД у Волинській області, сержант держбезпеки Крапівін дійшов висновку, що Ходоровський «був учасником контрреволюційної повстанської організації, брав активну участь у підготовці збройного повстання проти совєтської влади», і висунув йому звинувачення за ст. 54–2 і 54–11 Кримінального кодексу УССР.

Постанова про висунення звинувачення

Далі, як можна зробити висновок із документів справи, у слідчих діях настала велика пауза, яка протривала майже рік. За цей час арештованого перевезли в тюрму в Києві. Довідка про стан здоров’я, виписана в Київській в’язниці, датована 30 вересня 1940 р.

Довідка про стан здоров’я Генрика Ходоровського

24 жовтня 1940 р. слідчий слідчої частини УНКВД у Київській області Кутько звернувся з проханням продовжити слідство на місяць, і його задовольнили.

Допит, який відбувся 15 листопада 1940 р., провів слідчий Федій. Він, зокрема, з’ясував, що Ходоровський у 1932–1935 рр. був членом партії «Легіон молодих». «Це була польська націоналістична партія, яка ставила собі завдання виховувати молодь у польському націоналістичному дусі й намагалася стати правлячою партією в польській державі, мала тісний зв’язок із партією ППС», – йдеться у протоколі (ППС – Польська соціалістична партія, – ред.). Проте за словами звинуваченого, він лише платив членські внески і нічим конкретним не займався.

У протоколі записано, як Ходоровського в неназвану «контрреволюційну організацію» завербував Ярослав Стебельський. Останній нібито «запропонував перейти нелегально державний кордон у Румунію для відправки у Францію, де організовували загони для боротьби за відновлення Польщі». При цьому в протоколі допиту Стебельського занотовано, що «на території Луцька існує підпільна контрреволюційна організація, яка вербує польських націоналістів, особливо з числа військовослужбовців, […] і направляє їх через Румунію у Францію».

Далі в показах Ходоровського зафіксовано, що він був кілька разів у Луцьку вдома у Вацлава Сплави-Неймана, який теж був членом цієї «контрреволюційної організації», і там зустрічався, зокрема, з Геленою Ярчак, Владиславом Вітковським, Казимиром Михайловським, Ярославом Стебельським, Марією Сплавою-Нейман і Казимиром Садковським.

Тут потрібно зазначити, що Вацлав Сплава-Нейман був дипломованим майором Війська Польського, кавалером ордена «Virtuti Militari», працівником Земельного банку в Луцьку, засновником польської конспірації в місті після приходу совєтів. У жовтні 1939 р. радянські функціонери арештували його разом із дружиною Марією Сплавою-Нейман. Обох розстріляли навесні 1940 р. Їхні імена, як і імена згаданих вище Ярослава Стебельського та Казимира Садковського, є в так званому Українському катинському списку.

За словами Ходоровського, на зустрічах удома у Вацлава Сплави-Неймана вони не вели жодних контрреволюційних розмов. Відповідь на запитання про практичну діяльність прозвучало так: «Участі у практичній роботі цієї організації я не брав жодної. Моя участь у цій організації виражалася в тому, що я як польський націоналіст поділяв контрреволюційну діяльність цієї організації».

Ходоровський засвідчив, що не знає, чи є в організації зброя, хто нею керує, які має зв’язки і хто мав провести його за кордон. Винним в участі в «контрреволюційній організації» він себе не визнав.

29 листопада 1940 р. Генрику Ходоровському висунули офіційне звинувачення і справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 35 від 29 березня 1941 р., Генрика Ходоровського помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 5 грудня 1939 р. Покарання він відбував у Севпечлазі.

Його подальша доля нам не відома.

Виписка з протоколу з вироком Генрику Ходоровському

Заключенням прокуратури Волинської області від 31 січня 1989 р. Генрика Ходоровського реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх