Мельхіора Балу і Станіслава Фійола червоноармійці затримали при спробі перетнути совєтсько-німецький кордон. Так після концтабору для військовополонених вони потрапили в совєтську тюрму.

Як дізнаємося з протоколів затримання, 25 серпня 1940 р. о 21:30 неподалік села Волиця-Морозовицька (нині Поромівська громада Володимирського району Волинської області) червоноармійці Доманенко і Сушко затримали двох чоловіків. Вони переховувалися в нескошеному збіжжі за 2 км від лінії державного кордону. Затриманих помістили у в’язницю в Луцьку.

Схема затримання порушників кордону Бали і Фійола

Як можемо довідатися з документів справи, перший із затриманих, Мельхіор Мельхіорович Бала, народився в січні 1905 р. у селі Борув неподалік Кракова (так записано у справі, нам не вдалося знайти такого села біля Кракова). Був одружений із Малгожатою Балою, мав чотирьох дітей: дочок Марію (10 років), Ніну (шість років), Алоїзу (один рік) та сина Юзефа (дев’ять років). Метою перетину кордону, як зізнався затриманий, було возз’єднання з сім’єю, яка проживала в рідному селі на окупованій німцями території.

Другий, Станіслав Янович Фійол, народився в 1906 р. у селі Рудки поблизу Кельце. Був одружений із Вікторією Фійол (38 років), мав дочку Целіну (вісім років), сина Болеслава (чотири роки) та ще одну доньку, імені якої він не знав, адже дитина народилася в 1939 р., коли його вже мобілізували. Він, за його словами, теж перетинав кордон, щоб дістатися до своєї сім’ї.

На допитах затримані дали покази, що вони були військовими польської армії та у вересні 1939 р. потрапили в совєтський полон. 20 серпня 1940 р. Бала і Фійол утекли з концентраційного табору для військовополонених у селі Грушвиця поблизу Рівного. Точніше, як свідчить протокол, вони втекли не з самого табору, а з будівництва бетонного мосту, який споруджували поблизу залізничної станції Варковичі й однойменного табірного пункту, приблизно за 18 км від Рівного.

До кордону втікачі йшли полями, де й ночували, намагалися не потрапляти нікому на очі. Так само, за їхніми словами, ні від кого допомоги не отримували. Конкретного плану переходу кордону в них не було, вони просто йшли на захід і планували знайти мілкіше місце на Західному Бузі, щоб перейти ріку. Всього за 2 км від кордону Балу та Фійола виявили червоноармійці з 90-го прикордонного загону. Спротиву, як записано в документах, чоловіки не чинили.

Зі звинуваченням у нелегальному перетині кордону Бала і Фійол погодилися. Оскільки розслідувати особливо не було що, вже 7 жовтня 1940 р. попереднє слідство було завершено, а його результати довели до відома обвинувачених.

Водночас заступник начальника обласного управління НКВД, капітан держбезпеки Синіцин із Луцька скерував до начальника 2-го відділення Управління табору військовополонених, лейтенанта держбезпеки Фрідмана з Рівного прохання допитати п’ять-шість свідків серед військовополонених, щоб з’ясувати ставлення затриманих до совєтської влади та дізнатися про їхню попередню діяльність.

У відповідь Синіцин отримав таке повідомлення, датоване 6 січня 1941 р.: «Повідомляємо, що табірний пункт Ємельяново розформований і військовополонені розміщені в таборах двох трас: Новоград-Волинський–Львів–Перемишль та Проскурів–Львів–держкордон. Встановити, хто проживав разом із Мельхіором Балою і Станіславом Фійолою, ми не маємо можливості».

Відповідь лейтенанту держбезпеки Синіцину

Нагадаємо нашим читачам, що долі польських військовополонених на Волині досліджувала, спираючись на документи совєтських репресивних органів, які нині зберігаються у Державному архіві Рівненської області та Архіві управління СБУ в Рівненській області, науковиця Тетяна Самсонюк. Її пошуки відобразилися в рубриці «Повернуті із забуття», започаткованій на шпальтах нашого видання у 2014 р. Матеріали цієї рубрики згодом були зібрані у книжку «Полонені вересня 1939-го», друге видання якої, виправлене й доповнене, побачило світ у 2018 р. Цю книгу можна безкоштовно завантажити з нашого сайта.

Вернемося до нашої справи. Оскільки допитати свідків не вдалося, в січні 1941 р. слідчі НКВД провели з обома обвинуваченими ще по одному допиту, де ставили ті ж запитання, що й раніше. Нічого нового у справу ці дії не додали.

В обвинувальному висновку від 25 січня 1941 р. написано, що Мельхіор Бала і Станіслав Фійол «втекли з табору для військовополонених і намагалися перетнути кордон СССР у бік Німеччини нелегальним шляхом, тобто скоїли злочин, передбачений ст. 78, 18–80 Кримінального кодексу СССР. […] Винними себе визнали».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 59 від 5 червня 1941 р., Мельхіора Балу та Станіслава Фійола засудили до восьми років виправно-трудових таборів, відраховуючи термін від 26 серпня 1940 р. Відбувати покарання вони мали у Сєввостлазі.

Виписки з протоколу з вироком Мельхіору Балі та Станіславу Фійолу

Їхні подальші долі нам не відомі. 

Оновлення: Мельхіор Бала пережив війну. Після публікації цього тексту на сайті ми дізналися від читачів, що він помер у серпні 1982 р. Похований на парафіяльному кладовищі в Моравиці.

Заключенням прокуратури Волинської області від 27 грудня 1989 р. Мельхіора Балу і Станіслава Фійола реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх