На залізничників Леонарда Девальда та Казимира Сечку енкаведисти завели спільну кримінальну справу, оскільки обидва були членами партії ОЗН у Любомлі. Попри те, що справа шита білими нитками, обох чоловіків засудили до восьми років таборів.

Леонарда Девальда 3 листопада 1939 р. заарештував працівник НКВД Ковельської залізниці, оперуповноважений Чорнощокий.

Згідно з анкетою затриманого, Леонард Юзефович Девальд народився в 1899 р. у Варшаві. На момент арешту проживав у Любомлі на вулиці Залізничній, 49, працював начальником місцевої станції. Був одружений зі Станіславою Девальд, дітей у подружжя не було. Як вказано в документі, у війську арештований не служив і не належав до жодної політичної партії.

Проте в протоколі допиту, проведеного в день арешту, записано, що Девальд мав чин сержанта кавалерії і брав участь у польсько-більшовицькій війні, був нагороджений Хрестом хоробрих і двома французькими медалями, а також низкою ювілейних медалей і за службу у війську, і за роботу на залізниці. З квітня 1939 р. був членом партії ОЗН (пол. Obóz Zjednoczenia Narodowego, укр. Табір національного єднання) і як начальник станції збирав членські внески. У протоколі зафіксовано, що Леонард Девальд був (цитуємо документ) «заступником голови організації КПВ (Kolejowe Przysposobienie Wojskowe – Залізнична військова підготовка), яка проводила роботу з підготовки і викладання військових дисциплін серед залізничників, що входили до складу КПВ».

На допиті 29 листопада слідчий розпитував Девальда про іншого фігуранта справи Казимира Сечку. Підслідний розповів, що Сечка працював дорожнім майстром на станції Любомль і водночас очолював організацію КПВ, до якої входило понад 100 залізничників зі станцій Любомль, Ягодин, Підгороднє, Машів та Кошари. Він належав також до партії ОЗН, осередком якої в Любомлі керував Девальд.

Протокол допиту Леонарда Девальда від 29 листопада 1939 р.

10 грудня слідчі уточнили, що на службі в польському війську Девальд був із 1918 до 1933 р. включно. В 1919 р. воював у Бессарабії, а в 1920 р. брав участь у польсько-більшовицькій війні. Допит перервали.

Продовжили його аж 6 лютого 1940 р. о 23:30. На цьому допиті Девальд розповів, що він був рядовим членом ОЗН, просто збирав членські внески, а також був заступником голови КПВ Казимира Сечки. Жодної контрреволюційної діяльності, за його словами, він не вів, а просто проводив військові заняття.

Слідчі допитали кількох свідків, але ті говорили тільки про причетність Девальда до ОЗН і КПВ та про те, що він був начальником станції. Якихось конкретних так званих контрреволюційних вчинків не назвали. Слідчі отримали аналогічні покази стосовно другого фігуранта справи Казимира Сечки. Один зі свідків на запитання про ворожу роботу Девальда і Сечки проти народу та совєтської держави відповів, що Девальд нібито не виплатив у вересні 1939 р. зарплатню працівникам станції, хоч і мав гроші, а Сечка чинив перешкоди в ремонті стрілки на коліях, коли прийшла Червона армія.

Казимира Сечку затримали 6 листопада 1939 р. В анкеті арештованого вказано, що Казимир Янович Сечка народився в 1904 р. у селі Лижви біля Радома (нам не вдалося знайти такого населеного пункту поблизу цього міста), у 1925 р. закінчив технічну школу. Був одружений, проживав у Любомлі, працював дорожнім майстром на місцевій станції. Знятий із військового обліку, адже був залізничником. Також в анкеті записано: «Безпартійний, але належить до партії ОЗН».

На допиті, який слідчий Самусенко провів у день арешту, Сечка засвідчив, що вступив до ОЗН у 1934 р. у Дембліні. В 1937 р. його перевели до Любомля, де він був, за його словами, рядовим членом місцевого осередку партії. У протоколі наступного допиту, який відбувся 24 січня 1940 р., записано, що, крім ОЗН, Сечка належав до «Союзу оборони Західних кресів» і КПВ. До останньої він нібито особисто залучив близько десяти осіб, прізвищ яких не пам’ятав. Звісно, всі ці організації в документах енкаведистів називалися не інакше як націоналістичними і фашистськими.

Сечка підтвердив своє членство в усіх згаданих організаціях, проте категорично заперечив будь-яку участь у контрреволюційній та антикомуністичній діяльності. Допит розпочали о 20:00 і перервали о 1:00 ночі. Останнім було запитання про те, який опір чинив Сечка під час вступу Червоної армії на територію Західної України. На нього підслідний відповів, що жодного опору не чинив.

Допит продовжили 7 лютого 1940 р. На ньому Казимир Сечка був змушений підтвердити, що він сприяв відступу польських військ за Буг, адже власноруч ремонтував пошкоджений міст і залізничні стрілки. І тут же слідчий звинуватив Сечку в тому, що він чинив опір входу Червоної армії, адже на той час стрілки теж були зіпсовані, проте він їх не ремонтував. На допиті Сечка підтвердив, що співпрацював із Девальдом у рамках КПВ, оскільки він був його заступником, а у справах ОЗН вони нібито не перетиналися.

21 лютого 1940 р. Девальду і Сечці висунули обвинувачення в тому, що вони були членами «фашистських організацій ОЗН і КПВ», що Девальд «брав участь в інтервенції проти СССР в 1920 р.», а Сечка «чинив опір просуванню воєнних ешелонів, проводив саботаж у ремонті стрілочного господарства».

Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР. Згідно з протоколом № 141 від 25 жовтня 1940 р., Леонарда Девальда та Казимира Сечку помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років. Покарання вони відбували в Ухтіжемлазі.

Виписка з протоколу з вироком Леонарду Девальду

Виписка з протоколу з вироком Казимиру Сечці

Їхні подальші долі нам не відомі.

Заключенням прокуратури Волинської області від 11 грудня 1989 р. Леонарда Девальда реабілітовано. Того ж самого дня реабілітували й Казимира Сечку.

***

З архівними кримінальними справами жителів Волині, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх