Серед кримінальних справ проти поляків, репресованих «за перших совєтів», трапляються справи проти неповнолітніх. Попри юний вік арештованих, енкаведисти застосовували до них такі ж самі жорстокі методи, як і до дорослих.
Володимирського гімназиста Єжи Леоновича Пташніка арештували 15 березня 1940 р. У постанові на арешт вказано: «Пташнік Є. – активний учасник контрреволюційної повстанської організації, яка існує у Володимирі, за завданнями якої займається виявленням бойової зброї й поширює контрреволюційні листівки у прилеглих до Володимира селах». Його помістили в Луцьку в’язницю.
Постанова на арешт Єжи Пташніка
В анкеті арештованого записано, що Єжи Пташнік народився у Львові в 1923 р. На момент арешту проживав у Володимирі, навчався у восьмому класі місцевої гімназії № 1 імені Сталіна. У графі «Соціальне походження» зафіксовано: «Батько – капітан польської армії».
Нам вдалося з’ясувати, що Леон Пташнік (1896–1940) був капітаном Війська Польського, з кінця 1920-х рр. служив у 23-му полку піхоти у Володимирі. 10 грудня 1939 р., після початку Другої світової війни і нападу СССР на Польщу, його арештували працівники НКВД. Довгий час про його долю нічого не було відомо. Капітана Леона Пташніка розстріляли навесні 1940 р., його прізвище згадано в так званому Українському катинському списку, опублікованому лише в 1994 р. Останки Пташніка-старшого поховані на Польському військовому кладовищі в Биківні.
До складу сім’ї Єжи Пташніка входили також мати, домогосподарка Яніна Пташнік (44 роки), і брат Ришард (20 років), учень десятого класу тієї ж гімназії № 1.
У перші після арешту дні слідчі провели одразу низку допитів. На них Єжи Пташнік показав, що після арешту батька до контрреволюційної організації його завербував Броніслав, прізвища якого він не знає. Далі він співпрацював із Мечиславом Міцкевичем, з братами якого навчався в гімназії. Про Міцкевича Пташнік знав лише те, що той раніше проживав у Володимирі та був льотчиком. Єжи за його завданням мав нібито скласти план розташування казарм 23-го полку, де тоді оселилися червоноармійці, та займатися пошуком зброї, щоб у майбутньому підняти повстання проти совєтської влади. Більше нікого з мешканців Володимира, хто входив би до цієї контрреволюційної організації, Єжи Пташнік, за його словами, не знав.
Ще Єжи назвав прізвища своїх знайомих, переважно однолітків, які нібито говорили йому про те, шо вони знають, де схована зброя. Згадав, що хорунжий 23-го полку Зіммерман перед тим, як перейти на німецький бік, нібито говорив про закопані на його городі гранати.
20 березня енкаведисти провели обшук у квартирі на вулиці 11 Листопада, 109 у Володимирі, де проживав Єжи. Вилучили блокнот і кілька папок із фото, листами та різними особистими документами, 4030 злотих і компас. А наступного дня, 21 березня, службовці НКВД провели при свідках обшук на городі біля будинку № 41 на вулиці Луцькій. «Виявилося, що на відстані 2–2,5 м від ґанку будинку, що належить Жулковському, на глибині 0,5 м була закопана зброя», – зазначено в протоколі. Загалом було вилучено шість одиниць вогнепальної зброї (гвинтівки, карабіни, пістолети) та 10 холодної (шаблі, штики і шпага). Під час пошукових дій, проведених у кілька наступних днів, працівники НКВД знайшли в різних місцях і в різних людей ще один пістолет, набої, ящик із 21 гранатою, один артилерійський снаряд.
10 квітня Єжи Пташніку висунули офіційне звинувачення в контрреволюційній діяльності, зокрема в тому, що він займався пошуком бойової зброї з метою виступу проти совєтської влади.
17 травня заступник начальника УНКВД у Волинській області, капітан Синіцин підписав постанову про продовження строків слідства. У ній йдеться, що, хоч Пташнік і «зізнався у приналежності до контрреволюційної організації та дав розгорнуті покази про свою діяльність», у зв’язку з тим, що на початку травня був заарештований учасник цієї організації Міцкевич, який дав покази про широко розгалужену контрреволюційну організацію в межах Волинської та Львівської областей, треба провести додаткові слідчо-оперативні дії.
Постанова про продовження строку проведення слідства
Загалом слідчі, провівши низку допитів та очних ставок, виявили, що до підпільної організації у Володимирі входили жителі міста Адам Станішевський та його син Стефан, Мечислав Міцкевич, Марцелі Казімєрчак, лікар Сетецький, Єжи Пташнік, дружина арештованого військового Жабокліцька, Болеслав Зімонь із Колок, біженці з німецького боку Януш Хояк, Тадеуш Дзідек і Новаковський. Щоправда, причетні до справи свідки давали досить суперечливі покази й часто нічого один про одного не знали чи навіть узагалі не були знайомі, але це не завадило слідству стверджувати про існування у Володимирі контрреволюційної організації.
Збереглися свідчення плутонового, підхорунжого Богдана Долінського, військового з Володимира, який після арешту й заслання в Казахстан потрапив до Армії Андерса. Зокрема, він згадував: «Крім багатьох інших арештів, у ніч із 19 на 20 березня 1940 р. арештовано близько 30 осіб. Один із них, Єжи Пташнік (16 років), помер внаслідок побоїв під час слідства». Можемо припустити, що, попри відсутність повного збігу, взявши до уваги місце, час, ім’я, прізвище та вік, у цьому спогаді йдеться про героя нашого нарису. Із цього факту можемо зробити ще одне дуже ймовірне припущення про те, яким чином були отримані свідчення від Єжи – жорстокими побоями.
Проте герой нашого нарису не помер. Попереднє слідство в його справі було завершене наприкінці червня 1940 р. 9 серпня Єжи Пташніку висунули офіційне звинувачення і справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.
Згідно з випискою із протоколу № 154 від 29 грудня 1940 р., Пташніка помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 20 березня 1940 р.
Виписка з протоколу з вироком Єжи Пташніку
Покарання ув’язнений відбував в Онеглагу. Його подальша доля нам не відома.
У 1989 р. Управління КГБ Української ССР у Волинській області провело перевірку архівної кримінальної справи Пташніка. Згідно з висновком заступника начальника цієї установи З. Петрика, підстав для реабілітації Єжи Пташніка не було. Заступник прокурора Волинської області Н. Найденко та його помічник П. Шевчук із ним погодилися.
Натомість у 1997 р. старший помічник прокурора Волинської області з нагляду за слідством в органах Служби безпеки України Р. Руденко дійшов висновку, що «на Пташніка Єжи Леоновича поширюється дія ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. за відсутністю сукупності доказів, які підтверджують обґрунтованість притягнення до відповідальності».
***
З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
