Слова «Bonan tagon» у заголовку в перекладі з есперанто означають «добрий день». А як додамо до нього «havu», отримаємо гарний вислів «гарного дня». Ось так просто можна почати говорити мовою есперанто. Адже із чогось завжди треба починати і найкраще – з легких, але часто вживаних виразів.
Есперанто – це штучна міжнародна мова, створена для полегшення спілкування між людьми різних культур і націй. Її творцем був поляк Людвік Заменгоф, який народився 15 грудня 1859 р. у Білостоці. За роботу над нею Заменгофа вісім разів номінували на Нобелівську премію миру.
«Різниця в мовах, – писав Заменгоф, обґрунтовуючи потребу створення нової мови, яка насправді ніде не існувала, – це основа відмінностей і ненависті між народами, адже при зустрічі людей мова перш за все впадає в очі: без можливості порозумітися, ми уникаємо один одного».
Такий спосіб спілкування мав стати єдиною спільною світоглядною основою для людей, які належать до різних культур і релігій. Так званим універсумом, не прив’язаним до якоїсь однієї нації, і будь-хто за кілька тижнів міг би навчитися ним користуватися.
Можна сказати, що це досить сміливі й навіть авантюрні припущення, особливо з погляду людини ХХІ ст. Сам Людвік Заменгоф неодноразово наголошував, що ідея створення штучної мови виникла в нього ще в юності, коли він на власні очі бачив суперечки і конфлікти в багатонаціональному Білостоці кінця ХІХ ст.
В інтерв’ю 1907 р., яке з’явилося в англомовній пресі, він сказав: «Скажу вам, що я створив цю мову насамперед в інтересах моїх одновірців. Я бачив їх відрізаними від решти світу мовою, якою вони розмовляли лише між собою, і то в грубій формі. Бачив їх замкнутими в гетто, а отже, приреченими на страшне прокляття національної ненависті, і стінами для цього гетто слугував переважно жаргон».
Есперанто мала зруйнувати стіни того гетто. Заменгоф розумів, що треба спростити граматику нової мови й вилучив, на його думку, зайві форми, які були розвинуті в грецькій і латинській мовах. Нові правила займали лише кілька сторінок. По-справжньому титанічна праця чекала на мовознавця під час створення нового словника.
На щастя для самого себе, він зрозумів, що мови, якими користуються люди, мають у своєму лексиконі вирази, знайомі багатьом народам. Вони створили готову основу для універсальної мови, якою мала стати есперанто. У 19 років Заменгоф міг сказати, що його лінгвістичний шедевр майже готовий. Він навіть випробував його із друзями, яким було цікаво вивчати нові слова.
Однак ентузіазму юного Людвіка анітрохи не поділяв його батько. Він вважав, що лише ґрунтовна медична освіта забезпечить синові стабільне й заможне майбутнє. У 1879 р. молодий Заменгоф розпочав навчання в університеті на медичному факультеті. Згодом він обрав своєю спеціалізацією офтальмологію, вважаючи цю галузь науки найспокійнішою.
Подейкують, що коли Людвік розпочав навчання, батько спалив усі записи сина і його «Lingwe universala», аби той повністю зосередився на навчанні й не забивав голову дурницями. Глава родини був переконаний, що професії письменника чи мовознавця абсолютно безперспективні і не дають можливості утримувати сім’ю та заробляти на гідне життя.
Людвіку Заменгофу поталанило й тут, адже всі знання про нову мову він тримав у голові й одразу після закінчення навчання знову взявся за своє захоплення. На зламі 1886 і 1887 рр. йому пощастило зустріти Клару Зільбернік. Вони покохали один одного. До того ж його майбутній тесть був заможним миловаром і щедро давав Людвіку гроші для друкування книг новою мовою.
Як автор він з’явився під іменем Доктор Есперанто. Заменгоф узяв псевдонім, оскільки вважав, що така публікація може зашкодити його медичній практиці. 26 липня 1887 р. есперанто офіційно з’явилася на світ. І як лікар, і як мовознавець Заменгоф працював із повною самовіддачею. Він часто лікував своїх пацієнтів безплатно, не беручи ні копійки з бідних і знедолених людей.
Удень він лікував хворих, а вночі присвячував себе есперанто. Так скромно і віддано Людвік прожив до самої смерті. Перша світова війна стала для нього справжнім ударом, тому що він завжди наївно вважав людство «однією великою родиною». Помер Людвік Заменгоф 14 квітня 1917 р. у Варшаві.
Dankon pro via atento (дякую за увагу).
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG
На фото: Підручник «Міжнародна мова»; Людвік Заменгоф. Public domain
