Міхал Речух брав участь у кількох війнах, був удостоєний найвищої військової нагороди Республіки Польща, ордена «Virtuti Militari». Ще одну перемогу герой цього нарису отримав, коли йому вдалося повернутися живим із совєтських таборів.
2 жовтня 1939 р. у селі Чаруків старший уповноважений 2-го відділення УГБ УНКВД Волинської області, молодший лейтенант держбезпеки Калита затримав місцевого жителя Міхала Речуха.
Перший допит, як можна виснувати з документів кримінальної справи, яка зберігається нині в Державному архіві Волинської області, провели 6 жовтня. Старший лейтенант Матвєєв записав, що Міхал Войтехович Речух, поляк, народився 4 вересня 1896 р. у селі Сокільники поблизу Львова. Походив із селянської сім’ї, закінчив семикласну школу, працював із батьками у власному господарстві. Потім Міхал ніс військову службу: спочатку під час Першої світової війни, з 1914 до 1918 р., воював у складі австрійської армії, а з листопада 1918 до квітня 1921 р. – в польській армії. Мав звання плутонового, яке росіянин Матвєєв вніс у протокол як «унтер-офіцер».
Анкета арештованого Міхала Речуха
На момент арешту Речух проживав у колонії Хоробрів поблизу Чарукова (нині Луцький район Волинської області). Як військовий осадник володів 14 га землі, мав три коня, дві корови і свиню. Був власником мануфактурної крамниці та невеликого цегельного виробництва. До складу його сім’ї входили дружина Катажина Дзедзіц, дочки Евгенія, 15 років, Анна, 14 років, та Леокадія, дев’ять років (вік вказано станом на жовтень 1939 р.). Брат Францішек мешкав у Чикаго, де працював на фабриці, брат Ян був дорожнім майстром і жив у Сокільниках.
Слідчий записав, що Міхал Речух мав гвинтівку і револьвер, за його словами, для захисту від грабіжників. Револьвер він купив, а гвинтівку видали у старостві. Звинувачення в тому, що він нібито був агентом поліції, арештований відкидав.
10 жовтня затриманого помістили в Луцьку в’язницю, а 20 жовтня провели ще один допит. На ньому працівники НКВД уточнили, що після демобілізації з польського війська у 1921 р. Речух приїхав додому. Певний час був безробітним. Шукаючи роботу, у Львові він зустрівся з полковником Філіповичем (про нього нижче), який порадив подати заявку до Міністерства рільництва. Таким чином невдовзі Речух отримав земельну ділянку і в 1922 р. перебрався до Хороброва Чаруковської гміни Луцького повіту.
Слідчих цікавила військова кар’єра арештованого. Міхал Речух засвідчив, що брав участь «лише в кількох боях»: у наступі на Летичів, а також у наступі, а згодом обороні Деражні за Проскуровом (сучасний Хмельницький). На запитання про нагороди він відповів таке (цитуємо протокол): «Нагород від польського уряду я маю один хрест, який отримав у 1919 р. за те, що, будучи вартовим біля гармати, помітив наступ частини Петлюри і підняв тривогу, після чого ми поїхали від них».
25 листопада 1939 р. під час чергового допиту слідчі пред’явили Речуху покази жителів Чарукова: Степана Петрука, Василя Егерта, Степана Барди та Антона Собка. Свідки звинувачували Речуха в тому, що він нібито переслідував їх за прихильність до комуністичного руху. Речух заперечив усі ці свідчення.
На наступному допиті, який відбувся 11 грудня, слідчий Калита висунув звинувачення, що в 1937 р. Міхал Речух виступив свідком у справі Івана Гайдука, Пилипа Олійника і Костянтина Мельничука. Ці троє були призвані в 1936 р. до війська. Коли вони «відзначали» цю подію, під час п’яної сварки біля чаруківської корчми Гайдук убив поляка Крачиковського (чи Крачковського). Всі три українці, як показав свідок Петрук, нібито були членами КПЗУ і КСМ (Комуністичного союзу молоді). Гайдуку присудили найбільше покарання – п’ять років ув’язнення. Він відсидів три роки і сім місяців і вийшов на свободу вже після приходу Червоної армії. Гайдук теж склав свідчення проти Речуха, що той на суді нібито обзивав їх комуністами і що саме це вплинуло на вирок. Міхал Речух усі покази відкидав і казав, що звинувачував їх не з політичних мотивів, а саме як убивць. Проте слідчим, здається, цих показів було цілком достатньо.
У серпні 1940 р. Міхала Речуха обвинуватили в тому, що він «вів активну боротьбу проти революційного руху на селі, переслідував окремих революціонерів, повідомляв про них польську владу, тобто скоїв злочин, передбачений ст. 54–13 Кримінального кодексу УССР». Справу передали на розгляд Особливої наради при НКВД СССР.
Обвинувальний висновок у справі Речуха
Згідно з протоколом № 146 від 2 листопада 1940 р., Міхала Речуха помістили у виправно-трудовий табір строком на вісім років, відраховуючи термін від 10 жовтня 1939 р. Покарання він відбував в Івдельлазі.
Виписка із протоколу з вироком Міхалу Речуху
Заключенням прокуратури Волинської області від 5 червня 1989 р. Міхала Речуха реабілітовано.
Прояснюють долю героя нашого нарису кілька документів, знайдених на сайті Військового історичного бюро у Варшаві. Насамперед це комплект документів на нагородження Срібним хрестом 5-го класу ордена «Virtuti Militari» (№ 1235) – найвищою військовою нагородою Республіки Польща. Представлення до неї 2 березня 1920 р. склав поручник Тадеуш Крушинський, командир 7-ї батареї 5-го полку польової артилерії «Львів». Одним із підписантів був уже згаданий у нарисі Тадеуш Філіпович, тоді ще капітан.
Отож, Міхал Речух, плутоновий 3-го дивізіону 5-го полку польової артилерії «Львів», був представлений до нагородження під час боїв не з петлюрівцями, а з більшовиками під Летичевом на Поділлі. У докладній записці вказано, що 19 лютого 1920 р. колона, в яку входили 5-та батарея і два взводи піхоти з 19-го піхотного полку, вийшовши з лісу біля села Горбасів, несподівано потрапила під інтенсивний ворожий вогонь.
«Плутоновий Міхал Речух першим із величезною енергією і відвагою, ризикуючи власним життям, серед зливи кулеметних куль викочує гармату на повністю відкриту позицію і негайно відкриває швидкий вогонь по піхоті ворога, який пішов в атаку, затримує її і змушує до відступу, внаслідок чого інші гармати займають позицію, а власна піхота розгортається і переходить у переможну атаку й займає Горбасів», – зазначено в доповідній записці.
У документах Військового історичного бюро є також біографія Речуха, датована 10 червня 1933 р. Із неї можна дізнатися, що він воював рядовим у складі австрійської армії на Італійському фронті, брав участь у всіх наступальних операціях, був легко поранений. 18 листопада 1918 р., через тиждень після відновлення Польщею незалежності, повернувся до Львова і 25 листопада вступив добровольцем у ряди захисників міста.
Відкриття пам’ятника на честь полеглих солдат 5-го полку польової артилерії у Львові, 1928 р. Public domain
Брав участь у боях з українською армією, знову був легко поранений. Потім уже в чині плутонового брав участь у битвах 1919–1920 рр.: спочатку з українцями, потім із більшовиками під Буськом, Золочевом, Тернополем, Бродами, Радзивиловом, Підкаменем, Плоскировом, Летичевом та Деражнею. В березні 1920 р. Міхал Речух захворів на тиф, після одужання повернувся до війська, брав участь у боях під Жмеринкою, Вінницею та при відступі до Рівного. У травні 1921 р. демобілізувався, а вже в жовтні отримав осаду.
В останньому реченні його біографії йдеться: «У 1931 р., у липні, в нашій околиці відбулося стихійне лихо, ураган із градом, під час якого завалилася стодола, котра мене причавила і я зазнав перелому ноги, втративши 50 % здатності до роботи». Припускаємо, що саме каліцтво стало причиною того, що офіцера Міхала Речуха не призвали на фронт у 1939 р. Проте, як бачимо, це не завадило совєтським окупантам відправити його на каторгу в сибірські табори.
Біографія Міхала Речуха
Міхалу Речуху вдалося вижити. У додатку до № 26 газети «Polska Walcząca» від 3 липня 1943 р., що виходила у Великобританії, надруковано список осіб, евакуйованих із СССР. Це лише частина гігантського списку цивільних, яких вдалося врятувати з лабет совєтської держави. У цьому списку ми можемо знайти дружину героя нашого нарису Катажину Речух, нар. 26.10.1903 р. у Сокільниках (№ 94), дочку Леокадію, нар. 02.01.1930 р. у Хороброві (№ 95), і самого Міхала Речуха, нар. 04.09.1896 р. у Сокільниках (№ 1006). Їх евакуювали до Африки, але куди саме, не уточнено. Більше про їхню долю нам нічого не відомо.
***
З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сторінці Державного архіву Волинської області.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
