Між першим і другим допитами героя нашого нарису пройшло 11 місяців, а всього в очікуванні на вирок він провів у в’язниці близько півтора року. Його звинуватили в участі в повстанській організації.
Справа Зигмунта Потушинського яскраво демонструє, якими методами енкаведисти проводили слідство, щоби добитися потрібних їм результатів. На щастя, герой цього нарису пережив і в’язницю, і табір, і Другу світову війну.
Адольф Лільєвич, який утік із СССР у 1930 р., у 1939 р. мимоволі знову опинився на совєтській території. Вирок у його справі підписали 21 червня 1941 р. – за день до початку німецько-совєтської війни.
Коли харцер із Володимира Юзеф-Тадеуш Яхімек потрапив у застінки НКВД, йому було лише 17 років. Він пройшов через в’язницю і Воркутлаг, а потім записався в Армію Андерса.
Герой нашого нарису пішов добровольцем у легіони Пілсудського, брав участь у польсько-більшовицькій війні, потім служив у поліції. Йому довелося провести за ґратами понад півтора року й пережити розстріл в’язнів Луцької тюрми.
Серед кримінальних справ проти поляків, репресованих «за перших совєтів», трапляються справи проти неповнолітніх. Попри юний вік арештованих, енкаведисти застосовували до них такі ж самі жорстокі методи, як і до дорослих.
Рівнянину Людвігу-Люціану Пінському, коли він потрапив під репресії НКВД, не виповнилося навіть 18 років. Його доля пов’язана з Гжегожем Ціховичем і Мечиславом Зембалею, про яких ми писали в нашій рубриці раніше.
Жителя Луцька Євгенія Шульца совєтські окупанти засудили до п’яти років виправно-трудових таборів. Його виною стало лише те, що він був суддею міського мирового суду.
Про Корнелія Дістергофа, начальника слідчого управління поліції в Луцьку, та долю його дружини й доньок, ми дізнавалися з архівної кримінальної справи та спогадів Ядвіги Домбковської з Волині.
