Протягом багатьох років наприкінці червня – початку липня на краківському Казімежі відбувається Фестиваль єврейської культури. Цьогоріч уже 32-й раз проводять цю найбільшу у світі (крім, звісно Ізраїлю) презентацію сучасної культури, яку творять євреї.

Вона була видатною театральною та телевізійною акторкою, записувала радіоспектаклі й озвучувала своїм голосом героїв мультфільмів. Грала на підмостках театрів у Варшаві, Кракові та Познані. І пережила жахи концтабору в Равенсбрюк.

Митець народився 1856 р. у Дрогобичі в заможній єврейській сім’ї. Мавриція та його братів із раннього дитинства виховували у глибокій пошані до релігії та традицій юдаїзму і водночас в атмосфері толерантності до інших культур і віросповідань.

Марцін Свєтліцький народився у Кракові. Дебютував на шпальтах часописів «Na przełaj» і «Radar». Насамперед поет, а ще романіст і вокаліст групи «Світляки». Видав багато збірок віршів, детективні романи «Дванадцять», «Тринадцять» і «Одинадцять», поетичну прозу, музичні диски й мініальбоми. На Facebook веде сторінку Marcin Świetlicki INFO.

Похід у театр – це ніби відвідини найкращого друга. Повертаючись додому, ніколи не маєш враження, що щойно витратив час на дурниці, на переливання з пустого в порожнє.

Він став невід’ємною складовою культурного життя Познані. Без цієї споруди неможливо уявити столицю Великопольщі. Вона височіє на вулиці 27 грудня в центрі міста з 1875 р.

Найпопулярніше кабаре, яке діяло в Польській Народній Республіці, заснували в 1956 р. у Кракові в підземеллях Палацу під баранами, що під номером 27 на Головному ринку. Називалося воно «Підвальчик під баранами».

Роботи Зофії Стриєнської в період найбільшої популярності, а він припав на міжвоєнні роки, поширювали у вигляді течок, альбомів і листівок. Багатьма роками пізніше картини цієї надзвичайно впізнаваної художниці я вперше побачила на поштових марках і вручну розмальованій порцеляні зі Цмельова.

Його біографія – непересічна, а театральні й кінематографічні ролі, які він він зіграв, та ще вірші, колядки і книжки, які написав, схиляють до роздумів. Режисер Яцек Блават в інтерв’ю із Себастьяном Лупаком зізнався: «Він любив життя. Навіть не так любив, як ковтав, поглинав, їв його ложками. Завжди відкритий, дотепний, винахідливий у своїх репліках, а коли треба – цинічний».

Кабаре в Польщі завжди з’являлися як гриби після дощу. Вони, особливо за часів ПНР, тобто так званої комуни, подібно до музики, особливо рокової, відігравали не тільки культурну, але й суспільну та політичну роль. Кабаре були свого роду клапаном, через який виходила безсильна злість пригнобленого панівним ладом суспільства, часто й густо приправлена знущальним сміхом.