У другій частині статті про єзуїтське шкільництво, яка була опублікована в № 12 «Землі Волинської» за 1938 р., Герман Раппапорт пише про навчальний процес у єзуїтських школах та оцінює діяльність єзуїтів на Волині.
Першу частину статті можна прочитати тут.
***
Хто навчався у єзуїтських школах на Волині? Зрозуміло, що єзуїтські школи були передусім доступні для магнатських родів, хоч єзуїти нібито не брали жодної плати за навчання. Насправді навчати своїх дітей у єзуїтських школах могли й незаможні верстви, але тільки там, де для них створили конвікт, як, наприклад, у Кременці. Але й там їх кількість була дуже обмежена. «У луцькі школи вступали навіть противники унії зі Львова, Острога та Києва, адже в Луцьку вчили краще і безплатно»10. Із цих єзуїтських шкіл на Волині вийшли такі особистості, як поет і примас Ян-Павло Вороніч, отець Казимир-Флоріян Чарторийський, також примас, і багато інших.
Організація, внутрішній устрій і наукова програма єзуїтських колегіумів на Волині були ідентичні тим, які діяли в єзуїтських колегіумах в інших частинах Польщі. Пишуть про них Лукашевич, Заленський, а недавно й отець Беднарський. Єзуїтські школи перебували під особливою опікою провінціала ордену, який призначав префектів і викладачів. Від нього залежали тривалість навчання, час шкільних канікул, він сам візитував школи тощо. Проте ректора колегіуму міг призначити генерал ордену, звісно, за поданням провінціала. Заступником ректора був префект, який від його імені керував школою. У більших школах було навіть два префекти. Викладачів єзуїти вибирали серед своїх учнів.
«Самі школи в кожному колегіумі складалися з п’яти класів: трьох нижчих, граматичних, та двох вищих, гуманітарних (infima (вивчення основ), граматика, синтаксис, поезія, риторика). Підготовчих класів, у яких навчають читати й писати, в єзуїтських школах не було. Молодь, яка приходила в ці школи, вже мала це вміти. Кожен клас мав свого учителя. Учні зазвичай залишалися в кожному класі по року, а здібніших і старанніших могли переводити вище кожних пів року»11.
У єзуїтських школах навчали теорії вимови, стилістики, міфології, історії, римських і грецьких древностей, географії тощо. З авторів на першому плані були Цицерон і Аристотель. У багатших колегіумах були ще курси філософії і богослов’я. На Волині їх викладали в Острозі та Луцьку. Із найновіших робіт навчальну програму єзуїтських шкіл представляє докладно «Упадок і відродження…» отця Беднарського (с. 459–464). Не тільки та сама організація, та сама програма, ті самі підручники, але й ті самі методи навчання панують у єзуїтських школах на Волині, як і у всіх школах цього ордену в Польщі.
Принципи організації та навчальна програма залишилися незмінними аж до скасування ордену. Певні зміни єзуїти провели тільки з остраху перед конкуренцією з піярськими школами. Про це говорить цілком однозначно сам Беднарський у цитованій вище праці (на с. 452). Трансформація єзуїтських шкіл почалася близько 1750 р., після ініціативи Конарського, але це відбувалося перед самісіньким скасуванням.
«Реформи Конарського, швидко розповсюдившись країною близько 1740 р., принесли свої позитивні наслідки в національній освіті деяких польських провінцій, але на Волині, віддаленій від головного вогнища цих реформ, стан справ змінився небагато. Коли ж піярські школи на Волині та в сусідній Литві також почали реформуватися, злякалися на хвилину єзуїти, а побоюючись втратити свою попередню перевагу, при своїх головних колегіумах, як-от в Острозі та Луцьку, влаштували шляхетські конвікти, дещо змінивши в них систему дисциплін. Проте ці незначні зміни були запроваджені виключно для паничів, яких єзуїти боялися втратити зі своїх закладів»12.
Саме в ці переломні роки (1759–1762) ми бачимо Гжегожа Пірамовича на посаді професора граматики і гуманітарії в Луцьку, через кілька років він був уже в Кременці проповідником і сповідником.
Що відбувається з єзуїтськими школами після скасування ордену? Отож, і у всій державі, і на Волині Комісія національної освіти поділила школи на відділи; така школа-відділ виникла у Кременці. Її вчителями були краківські академіки, частково теж деякі члени скасованого ордену. На базі цієї школи пізніше утворилася гімназія, яку в 1819 р. перетворили на ліцей. Фундуші конвіктів також перейшли Комісії національної освіти, відповідно до ухвали Сейму. Комісія при цій нагоді продала будівлі конвіктів і єзуїтську аптеку, а бібліотеку передала школі-відділу. У 1832 р. костел переробили на церкву, а в ліцеї розмістили православну семінарію (костел і семінарію ревіндикували в травні 1919 р.). При цьому не обійшлося без так званого розтягування поєзуїтського майна, про що чітко говорять «Звіти генеральних візитаторів…»: «Є тут кімната, в якій поскладані бібліотечні книжки, але ми не могли їх побачити, бо вони перебувають під печаткою люстраторів, із яких один, Джевецький, поїхав до Варшави, а Конажевський, якого за розпорядженням комісії запрошували до Кременця, щоб відчитатися, знаходив завжди нові причини, через які він не може прибути до Кременця, що, як невдовзі з’ясувалося, пов’язане було з тим, що більшу частину речей Кременецького колегіуму він або поскладав у себе, або продав міщанам чи євреям»13.
У Луцьку після скасування ордену створили школи-підвідділи під керівництвом академіків. Саме тут мала бути створена вища школа-відділ, але коли колегіум і костел постраждали від пожежі, тут заснували лише школу-підвідділ, на що капітул уступив чималий мурований будинок. У цьому будинку розмістили врятовану з пожежі поєзуїтську бібліотеку.
«У перші дні листопада 1773 р. єпископський делегат у супроводі люстраторів оголосив наказ Папи Климента про скасування ордену єзуїтів. Професура за короткий час знайшла собі інші заняття, а за нею школу покинули учні»14. Причину того, що учні покинули школу, не варто, однак, вбачати у великій прив’язаності до єзуїтів, хоч і цей момент відіграв не останню роль. Учні покинули школу просто тому, що вищий до скасування навчальний заклад став нижчим. Тому нас не дивує інформація, наведена у «Звітах», що «навчання розпочалося одразу ж при нас, але вели його тільки два професори, бо, по-перше, їх більше й не було, по-друге, кількість студентів не становила понад 20»15.
В Острозі комісія також влаштувала школу-підвідділ і віддала її в руки василіан: їм віддали будівлі та наукові колекції єзуїтів, натомість конвікт перейшов до кармелітів. Єзуїтське майно розтягнула шляхта, як зрештою і всюди. Єзуїтський костел в Острозі знищила пожежа.
Оцінка діяльності єзуїтів у Польщі досі залишається спірною. У своїй рецензії книжки отця Беднарського Стефан Трухім у № 9 «Педагогічного руху» за 1933–1934 рр. пише: «Натомість я не можу жодною мірою погодитися з довільністю інтерпретації автором деяких явищ. Отож, автор одним разом цінний витвір якогось єзуїта називає вираженням загальних поглядів ордену, іншим разом, обговорюючи витвір іншого єзуїта, з ретроградним характером і тенденціями, називає це індивідуальним поглядом; тобто все позитивне він вважає результатом праці та поглядів ордену, а все негативне – результатом діяльності окремих особистостей».
Автор згаданої рецензії не погоджується з отцем Беднарським ще в питанні причин занепаду єзуїтських шкіл.
У діяльності єзуїтів у Польщі існують позитивні й негативні сторони. Тут не місце для їх аналізу та дроблення висновків, проте наведемо деякі з них, які особливо торкаються Волині. Отож, діяльність єзуїтів на Волині можна вважати корисною тільки в початковій фазі, як врешті в усій Польщі. Так вважає загал істориків. На думку Стецького, Волинь завдячує єзуїтам передусім «запровадженням вищих навчальних закладів, яких вона не мала до їх прибуття». Проте пізніше єзуїтське шкільництво на Волині було загалом погане, від початку свого існування воно не зробило ані кроку вперед. Це незаперечний факт. Рівень навчання в цих школах був низький.
«Альвар і трохи латини – ось і вся премудрість, тож немає нічого дивного, що темні голови під впливом такого навчання підпали під ще більший обскурантизм, що шляхетська громада розумово омужичувалася, книжку мала в погорді та зневазі»16.
Один із підручників латинської мови авторства Еммануеля Альвара
Отож, єзуїтів звинувачують у тому, що й на Волині вони утримували молодь у безкарності, заохочуючи її до свавілля і безправ’я; що вони «одурманили й ослабили народ», що «фанатизм і тут багато злого заподіяв, а неодноразові сутички з руським духовенством і напади єзуїтських схоластів на школу і церкву Луцького братства немало спричинилися до роз’ятрення та розділення населення»17. Під покровом апостольства вони прагнули до «повного панування у провінції», а цей їхній шкідливий фанатизм і ця колотнеча з руським духовенством зовсім не приваблювали й не прив’язували кресове населення до Батьківщини. Якби єзуїтське шкільництво було відносно добрим, то Комісія національної освіти не запроваджувала би настільки великих змін.
«Головні позитивні наслідки діяльності Комісії національної освіти подіяли, звісно, і на волинські школи; старий Альвар ураз із тисячею застарілих методів мусив поступитися введеним освітнім товариством шкільним підручникам, які відкинути або замінити іншими було неможливо. Припинилися теж панегірики, виголошення промов і сумнозвісні діалоги із зіпсованим смаком, над якими учні єзуїтських шкіл марнували стільки часу»18.
Зрозуміло, що шляхта не ганила єзуїтських шкіл, навпаки, вона почувалася в них якнайкраще, бо вони якнайкраще їй пасували. Якби було інакше, то сама шляхта як панівний і найвпливовіший стан домагалася би змін від єзуїтів; а з другого боку самі єзуїти, які чудово орієнтувалися в ситуації, догодили би шляхті, якби тільки шляхта цього для себе забажала.
Краще, ніж у шкільництві, виглядає діяльність єзуїтів в економічній сфері; тут їхні заслуги безперечні. Обдаровані величезними маєтками, вони вміли добре ними керувати й отримувати з них великі доходи. Так, наприклад, у Суражі вони вели «значну торгівлю деревиною з довколишніх лісів, ввели ремісничі цехи і різноманітними засобами піклувалися про підвищення добробуту містечка. Цей квітучий стан тривав майже впродовж усього часу керування єзуїтів, а занепад Суража й перетворення його на сільське поселення настали майже одночасно із занепадом ордену. У суразькій парафії з тих часів збереглася до сьогодні писемна пам’ятка про єзуїтів – привілей ректора Острозького колегіуму на ремісничі цехи в місті Суражі»19 (гончарський).
Якщо говорити про шкільництво, то потрібно окремо трактувати початкову фазу єзуїтського шкільництва на Волині, коли заслуги єзуїтів були безсумнівними. Адже свого часу єзуїти були на Волині садівниками польської культури, а це, безперечно, варто занести їм у позитивний баланс. Треба пам’ятати про те, що Волинь почала асимілюватися лише після Люблінської унії, тобто наприкінці XVI – на початку XVII ст. Тож, розглядаючи питання єзуїтського шкільництва на Волині, ми бачимо, що єзуїти з’явилися на Волині в найбільш відповідний момент. Оце й усе про початкову фазу. Подальші етапи єзуїтського шкільництва на Волині можна і варто трактувати лише на загальнодержавному рівні, розглядаючи їхню діяльність на Волині в комплексі з діяльністю у всій Польщі.
***
Примітки:
10. Адам Войніч, Луцьк на Волині. Луцьк, 1922 р., с. 52.
11. Історія шкіл у Короні та Великому Князівстві Литовському, написана Юзефом Лукашевичем SI. Познань, 1849, с. 234.
12. Волинь зі статистичної, історичної та археологічної точки зору, написана Тадеушем-Єжи Стецьким. Т. 1. Львів, 1864 р., с. 145.
13. Комісія національної освіти 1773–1794. Зошит 24. Звіти генеральних візитаторів за 1774 р. Вид. Теодор Вежбовський. Варшава, 1906. с. 96.
14. Войніч, там же, с. 53.
15. Звіти, с. 90.
16. Ю. Антоній, Освіта на колишніх Кресах. Науковий і літературний путівник. Р. IV. Львів, 1876 р.
17. Луцьк древній і теперішній, с. 193.
18. Волинь Стецького, с. 153.
19. Волинь зі статистичної… С. 74.
Опрацював і переклав Анатолій Оліх
На головному фото: Будівлі колишнього єзуїтського колегіуму в Кременці. Авторка: Ірина Канагеєва
***
Усі статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.
