Юзеф-Кароль Лясоцький, польський диригент, композитор, педагог та організатор музичного життя в Луцьку, в № 3 «Землі Волинської» за 1938 р. описав тодішній стан музичної культури на Волині. Завдяки цій статті можемо не тільки скласти уявлення про цю сферу життя в міжвоєнний період, а й побачити, чим іще можна збагатити палітру мистецьких подій у наш час.

Автор порушує теми музичних шкіл, волинських хорів, діяльності Волинського музичного товариства, концертного руху на Волині та музичної культури у волинських селах.

***

Бажаючи охарактеризувати стан музичної культури якогось регіону і дати хоч би наближену її картину, варто переглянути всі елементи, з яких вона складається. На чільну позицію потрібно висунути насамперед музичні освітні заклади та організації, які у своїй роботі втілюють цілу палітру елементів музичної культури, як-то музичний і хоровий рух у містах і селах, з’їзди, курси, конкурси, видання тощо. Допіру перегляд цих основних складників може дати нам уявлення про музичну культуру регіону, а також виявити її недоліки й недопрацювання.

Музична освіта на Волині продовжує перебувати ще в пелюшках. Кілька шкіл, точніше «шкілок», які ледь животіють, – це радше приклади, як не повинні виглядати музичні навчальні заклади. Цей стан має виправити минулорічне розпорядження Міністерства релігійних віросповідань і державної освіти щодо устрою музичної освіти.

Досі на Волині було чотири музичні школи, з яких дві вже припинили існування: одна, в Рівному, «померла природною смертю», другу, у Володимирі, ліквідувало згадане вище міністерство. Залишилися школи в Ковелі та Луцьку. Перша, з двома вчителями, яка існує сім років, може похвалитися певним доробком, проте, на жаль, її матеріальний стан не дозволяє ані придбати відповідне приміщення, ані розбудувати наявне. Проте цим ніхто не переймається, школа якось собі там існує, але не може виконати ролі осередка музичної культури, яка поширюється на весь повіт. Думаю, що місто (міська рада) має відчувати обов’язок прийти на допомогу єдиній у Ковелі та одній із двох шкіл на Волині. Музична школа повинна виконувати не меншу культурно-суспільну роль, ніж будь-яка інша навчальна установа.

Музична школа в Луцьку існує всього два роки. Однак розмах і широке розуміння своїх громадських завдань призвели до того, що вона вже здобула заслужену популярність. Школа має два фортепіанних класи, клас скрипки, віолончелі і теоретичний клас. Тут працюють четверо викладачів. Матеріальний стан не надто задовільний, школа бореться з постійним дефіцитом, проте є надія, що в майбутньому умови складуться вдало. Школа має тенденцію постійного розвитку, до того ж міська рада, розуміючи важливість культурного закладу такого типу, виділила школі (поки що невелику) субсидію.

Луцька музична школа № 1 імені Фридерика Шопена. В одному з двох довоєнних будинків, із яких нині складається праве крило навчального закладу, музична школа діяла ще в 30-х рр. Її відкрили 1 вересня 1936 р. Фото Ольги Шершень

Відсутність шкіл у Рівному та інших волинських містах доводить, що музична освіта не дуже поширена. Школи виникли там, де знайшлися діячі, які взяли на себе весь тягар побудови музичної освіти; натомість ми не спостерігаємо починань із боку управління освіти, місцевих органів влади чи громадськості. А шкода, бо Волинь дуже музикальна, і ми втрачаємо багато «Янків-музикантів» на велику шкоду загальній музичній культурі.

Серйозну позицію в музичному житті займають музичні організації. Волинь у цьому аспекті не може похвалитися ані їхньою кількістю, ані активністю. В цьому немає нічого дивного – подібних традицій Волинь не має, спеціально цим ніхто не займався, а робота окремих людей розбивалася об відсутність розуміння загалу. Нечисленні музичні організації – це різні «Лютні» та «Маленькі лютні», створені (як свідчать назви) на взірець західних організацій, які мають скромне поле діяльності, що обмежується хором. Такий хор ледь зможе обслужити різноманітні заходи, проте він не завжди може замахнутися на власний концерт, тому в загальному розвитку музичної культури Волині хори не відіграють серйозної ролі.

На цей момент ми можемо згадати активні колективи в Луцьку, Ковелі та Кременці. У Луцьку до серйозніших здобутків варто зарахувати трикратне виконання «Дюн» і «Кримських сонетів» Станіслава Монюшки, у Кременці – кілька виступів хору вчителів. Хори у волинських містах працюють, не знаючи один про одного, вони досі не створили спільної організації, а всі зусилля в цьому напрямку розбиваються об вузький локальний патріотизм.

Торік було створено Волинське музичне товариство, яке своєю роботою має охопити весь об’єм музичних питань на Волині. Воно продовжує розвиватися і має свої відділи у Луцьку та Горохові, а в Ковелі, Володимирі та Рівному такі відділи – на стадії організації. Кожен має мішаний хор і музичний ансамбль, займається проведенням власних концертів і концертів Організації музичного руху в Польщі, крім того, проводить для учнів концерти (виступи), а також лекції з музичними ілюстраціями.

У Луцьку розпочали цикл спеціальних виступів, які мають ознайомити публіку з основними музичними принципами і таким чином наблизити слухачів до музики. Концертну ініціативу невдовзі поширять на менші населені пункти, як-от Рожище, Ківерці, Олика.

Волинське музичне товариство має шанси на розвиток, його підтримують Міністерство релігійних віросповідань і державної освіти та Фонд національної культури, проте воно стикається з труднощами через нестачу громадських діячів, які могли би зайнятися роботою в управлінських органах товариства. Загалом чомусь вважають, що справами музики мають опікуватися виключно музиканти, а громадські діячі мають до питань музичної культури чисто вербальне ставлення. Відсутність розуміння, а точніше відчуття важливості, заміняють пафосними промовами. Отож, уся праця сама собою покладається на плечі музикантів, величезна нестача яких відчувається на Волині і які, зайняті суто фаховими обов’язками, не можуть справитися зі всім. Відчувається відсутність особливого типу громадського діяча, який, зокрема, розумів би, що присвячення себе роботі в галузі розвитку музичної культури не є гіршим або менш важливим від громадської праці в інших сферах: чи то освітній, чи то економічній, чи то політичній.

Концертний рух на Волині розпочався лише в останні роки, і то під впливом Організації музичного руху в Польщі. Завдяки цій інституції ми мали змогу почути найвидатніших польських виконавців навіть у найвіддаленіших населених пунктах Волині. І це серйозне досягнення в культурному доробку.

Проте як же непропорційно виглядає ситуація з відвідуваністю концертів! Іноді навіть просто ганебно. А здавалося б, оскільки в цьому місті стільки інтелігенції, то концерт, хороший концерт, може розраховувати на успіх. До того ж кожна профспілка чи товариство у своїх статутах мають згадки про культурні розваги для своїх членів і про те, що ці об’єднання мають прийти на допомогу організаторам концертів. Якщо візьмемо до уваги, що ціни на квитки низькі, майже як у кіно, що квиток можна взяти в кредит (наприклад, у Луцьку), залишається тільки добра воля слухача.

На жаль, зусилля організаторів розбиваються об пасивність громадськості. Що цікаво, при такому розвитку подій у найгіршому світлі постає верства так званої інтелігенції. Наприклад, у Луцьку велике зацікавлення до концертів спостерігається серед робітників, які частенько рятують зали від пустки. Тому формування спеціальної атмосфери серед інтелігенції, щоб концерт у зацікавленнях пересічного інтелігента зайняв місце обіч театру або паралельно кінематографу, який останнім часом здобуває не завжди заслужені тріумфи, повинно стати одним із головних завдань музичних організацій та увійти до програми загальної культурно-освітньої діяльності.

Громадські діячі не завжди пам’ятають про це. Одна серйозна організація замість того, щоби підтримати концерт за участю видатних польських артистів, влаштувала в той самий час засідання з культурно-освітніх питань, унеможлививши своїм членам відвідування концерту. І саме це є доказом ставлення до культурного питання лише на словах. Бо культуру будують не кількістю проведених засідань чи проєктів, породжених за столом, а ділом. Кожна нова школа, бібліотека, вдала лекція, вистава чи концерт – ось реальні досягнення в культурному доробку. І про це останнім часом усе частіше забувають так звані громадські діячі.

Усе сказане вище стосувалося тільки волинських міст. Волинське село виглядає інакше.

Село, особливо українське, віддавна зберегло любов до спільного співу, а почуття гармонії сприяє розвитку хорового руху. У кожній церкві є хор, який ведуть «псаломщики». Додаймо, що недавно створене Українське театральне товариство при Воєводському управлінні дуже ревно зайнялося питанням українських хорів і вже може похвалитися гарними результатами, доказом чого є повітові конкурси; ми повинні без упередження підкреслити позитивні умови розвитку українського села.

Польське село не може продемонструвати позитивні результати, і цьому є кілька причин. По-перше, відсутність відповідних диригентів. До того ж поляки не дуже здібні до колективного співу. Насправді у своїх статутах громадські організації передбачають діяльність хорів, але таких відносно забагато і, що гірше, вони замість того, щоби працювати спільно, борються одна з одною.

Такі організації, як Стрілецький союз, Товариство католицької молоді чи Спілка осадників, у своїх звітах згадують хори, проте вони не відіграють найменшого значення, оскільки їх не ведуть фахово; вони не демонструють також жодних мистецьких здобутків. Отож, у музичному аспекті польське село порівняно з українським неорганізоване й занедбане. А шкода, бо добре організований хор, окрім мистецьких цінностей, має величезні суспільні й навіть позитивні політичні якості. Про це знають освітяни. Тож час подумати про польське село на Волині. У видавничій сфері варто згадати започатковане Спілкою народних театрів видання «Пісенник волинських хорів» (досі вийшло два випуски), яке містить польські та українські пісні в обробці для мішаного хору.

«Музична бібліотека молодого села» також видала низку польських і українських музичних творів для мішаного хору. Проте більше жодних видавничих ініціатив не було.

На завершення варто згадати те, що волинська преса не має музичних експертів. Тому на шпальтах часописів музичні справи ніхто не описує, а епізодичні замітки репортерів більше заплутують, ніж інформують.

Із цього побіжного огляду зусиль у згаданій сфері бачимо, що хоч в останні роки можна помітити певне покращення, порівняно із західними воєводствами ми демонструємо серйозні упущення й недоліки. При цьому потрібно зауважити, що певні досягнення в цій галузі є результатом важкої праці окремих осіб або логіки розвитку, натомість нічого в цьому випадку не доклали суб’єкти, які повинні були би опікуватися цими справами.

Обіцянка побудувати радіостанцію в Луцьку однозначно вплине на розвиток музичного життя Волині. До часу запуску радіостанції варто було би підготувати територію, а найбільш придатним для цієї діяльності, що природно, є Волинське музичне товариство. Цю діяльність мають супроводжувати розуміння й підтримка громадських рухів, а також державної та місцевої влади. Ця праця, як кожне мистецтво, вимагає меценатів і матеріальної підтримки.

Проте часто ми чуємо, що на ці речі немає ані часу, ані грошей, що «є важливіші справи». Тоді мені пригадується інтерв’ю з видатним італійським композитором А. Казелло, надруковане недавно в одному з варшавських тижневиків і присвячене організації музичного життя в Італії. Ми можемо не тільки позаздрити її організації та результатам, а й багато чого навчитися. Італія, яка пройшла всім відомі перипетії, має час і гроші на музичні справи. І тут проявляється різниця у сприйнятті культурної проблематики.

Розбудова культури – це одночасна робота на всіх відрізках, а всі інші концепції мстяться фатальними наслідками. Ось приклад: чудові успіхи польської музики та балету на Всесвітній виставці в Парижі та животіння Варшавської філармонії й занепад чи страйки у Столичній опері. Це яскравий доказ, які диспропорції запанували в нашій культурі.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.