Князь Юзеф-Клеменс Чарторийський – постать нині майже забута. Досить відомий у свої часи як політик, в історії Волині він залишився як будівничий перших у цьому регіоні великих промислових підприємств.

Пропонуємо увазі читачів статтю «Творець волинської промисловості» авторства голови редакційного комітету «Землі Волинської» Юліана Неця, опубліковану в № 6–7 цього часопису за 1938 р.

Людина

Останній потомок корецької гілки Чарторийських, останній городовий староста луцький, останній стольник Великого князівства Литовського, передостанній ключник волинський і водночас піонер економічного зростання землі предків канув у цілковите забуття потомків у ту ж хвилину, коли над ним закрилося віко труни. Історія обійшлася як мачуха з князем Клеменсом Чарторийським (1740–1810 рр.), свідчення про його життя залишили лише два мемуаристи: Каєтан Козьмян і волинянин Антоній Анджеєвський (псевдонім Детюк). І хоч Юзеф-Ігнацій Крашевський, мандруючи берегами Корчика і Случі, бідкався над руїною Корця, з яким дуже неслушно занепала і слава творця епохи величі міста, не знайшовся ніхто, хто сумлінно оцінив би заслуги князя і віддав би йому за це належну шану.

Портрет Юзефа-Клеменса Чарторийського пензля Шарля-Амедея-Філіпа ван Лоо. Public domain

Чарторийський не був політично знаменитою особою. Саме тому в період змагань течій та ідеологій, у переломний час, коли на терезах випадку важила не стільки систематична конструктивна праця, скільки імпульс, а розмахом його амплітуди міряли значення індивідуума, за логікою речей мусило припасти князю Юзефу-Клеменсу в ієрархії громадського життя більш віддалене місце. Та й сам він ніколи не гнався за успіхами в цій сфері.

Ще 24-річним молодиком він відбув за одним махом до двох посольств у Римі та Неаполі з повідомленням про інтронізацію Станіслава-Августа Понятовського і з моменту повернення (літо 1765 р.) цілковито усунувся від двору, на якому як королівський родич мав шанси на швидку кар’єру. Усунувся до своїх волинських маєтностей і лише після двадцятирічної перерви на палкі прохання Станіслава Малаховського, маршалка чотирирічного сейму, напередодні грандіозних змін у 1788 р. повернувся до активного політичного життя за однієї основної умови: «Лише щоб ці конфедерації не проводилися ані потайки, ані насильно… Мета цих конфедерацій повинна бути така чиста, як наші наміри».

У період епохальних реформ (1788–1792 рр.) він демонстрував чітко центристську позицію. Згідно з концепцією князя-стольника, принципом закордонної політики Речі Посполитої повинна бути «озброєна нейтральність», а внутрішньої – примирення протилежних тенденцій в ім’я єдиної цілі, тобто блага Батьківщини. І якщо, втілюючи перший принцип, під час перебування на посаді польського посла в Берліні він зазнав провалу своєї місії, попри те (а, може, саме через те), що вів прусофільську політику в настільки на ті часи крайньому варіанті, що берлінському двору замість вірчих грамот вручив власні інструкції, то у  сплетіннях внутрішніх конфліктів він відіграв видатну роль.

Славетним повинне стати його звернення до пізніших учасників Торговицької конфедерації, які, знаючи його неприхильне ставлення до реформ і травневої Конституції, старалися використати популярність Чарторийського і схилити його до активної діяльності на їхньому боці. «Це правда, я не люблю революцій, але вважатиму за негідника того, хто хотів би руйнувати країну». Центристська позиція князя була не славнозвісним принципом золотої середини чи проявом опортунізму, а глибоко продуманою і послідовно втілюваною політичною доцільністю – такою, якою Чарторийський її бачив і яку вважав найбільш реалістичною. Саме ця раціональність стала причиною того, що його відкинули обидві сторони: і автори Конституції, і автори Торговиці. Взаємні антагоністи дискредитували його, навіть звели на нього поголос: sot – дурень (sot із французької – дурень, – ред.). У часи його перебування стольником ще раз було доведено факт, що у сфері діяльності двох протилежних сил губляться всі інші чинники.

Проте погляд з історичної перспективи спонукає ґрунтовно переглянути думку про князя Юзефа-Клеменса як політичного діяча і визнати його вагому роль, якщо не в усій Речі Посполитій, то принаймні на її східних рубежах, особливо на Волині. Як виявляється, Чарторийський мав власну оригінальну і творчу індивідуальність. Проте цей бік діяльності князя, політичний, хоч і викривлено висвітлений, та все ж більш-менш відомий. Натомість є ще другий, про який ми нічого не знаємо, крім кількох загальних речей. Це багаторічна напружена робота над економічним піднесенням Волині, робота, яка посідає видатне місце в загальному економічному відродженні давньої Речі Посполитої. Їй першорядно варто присвятити детальну увагу.

(Продовження тут).

Опрацював і переклав Анатолій Оліх