Пам’ятаю перші інтернет-кафе. Це було щось. Велике ах і ох. Теперішні діти й молодь зеленого поняття не мають, яку радість приносила нам проплачена година в такому місці сам на сам із чарівним інтернетом.
Яким вікопомним відкриттям були листівки на іменини, день народження чи будь-яку іншу нагоду, знайдені в мережі й моментально надіслані на другий кінець світу. Чудо техніки і нічим не обмежений, позбавлений вад, як нам тоді здавалося, технологічний прогрес. Залишається тільки черпати повними жменями й використовувати у благих цілях.
Після заведення комп’ютера, як гриби після дощу, виникали все нові й нові сторінки, портали, закладки, файли, проєкти, назви книжок і газет. Те, що доти асоціювалося виключно з шелестом паперу, запахом друкарської фарби і приємним перегортанням сторінок, стало віртуальною дійсністю.
Із плином часу деякі користувачі мережі, а з ростом поширеності й доступності інтернету їх кількість зростала в геометричній прогресії, почали вважати, що вони в ній невидимі. І за якимось дивним збігом обставин цю псевдоневидимість почали вважати безкарністю.
І тому те, на що пересічний поїдач хліба не зважився би в реальності, стримуваний виплеканим упродовж довгих років почуттями пристойності, сорому чи решток гідності, що заблукали десь у закапелках мозку, в мережі він робив, не моргнувши оком.
Раптом виявилося, що для багатьох незадоволених, закомплексованих маленьких людей, яких, можливо, в житті гнобили і над якими насміхалися інші, інтернет-форуми та коментарі під постами стали вентилем безпеки для розбитої психіки.
Для цих бідних, ображених, без почуття власної цінності людей, які часто живуть у жахливій бульбашці страху, правда, чого б вона не стосувалася, не була важливою. Якщо вона хоч трохи відрізняється від поглядів, інтерпретації або віри цього когось, тим гірше для правди. Важливо, щоб можна було вихлюпнути емоції, накричати на інших, обізвати їх дебілами, кретинами, ідіотами.
Але це і так ще м’яко сказано, бо найчастіше в коментарях падають снаряди набагато важчого калібру. Часом достатньо слова, фотографії, вподобайки, кольору шкіри, іншої мови – і ось хвиля тотального хейту суне мережею як цунамі. Бездумна, безкритична, перед якою часто крокують із піднятою головою маніпуляція і жалюгідна загальна ерудиція.
А той, хто схиляється зі співчуттям над недолею іншої живої істоти, приречено ховається в куток інтернетного світу, стиснувши кулаки від безпорадності та суму.
Не мати зеленого поняття про щось (nie mieć zielonego pojęcia o czymś), тобто не володіти жодними знаннями на певну тему.
Блага ціль (zbożny cel) – ідеться про слушну, добру, корисну, гідну похвали мету.
Завести комп’ютер (odpalić komputer), тобто увімкнути, запустити його.
З’являтися як гриби після дощу (pojawiać się jak grzyby po deszczu), тобто швидко, у великій кількості.
Щось зростає в геометричній прогресії (coś rośnie w sposób geometryczny), тобто дуже швидко.
Не моргнувши оком (bez zmrużenia oka) – без нервів, паніки, спокійно.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG
