Відкриваю холодильник, а там… брекфест тайм. Виходжу на прогулянку і чую, як сусідка кричить до собаки: «Кам ін, Люсі, йдемо в хату!» Вмикаю телевізор, а там усенька польська мова намагається відчайдушно пригадати, чим же вона є. І я її абсолютно не звинувачую.

Нас усіх збивало би з пантелику, якби щодня хтось втюхував нам ньюси, фейкньюси та челенджі у всякому можливому контексті. Звісно, цієї мовної магми було би значно менше, якби не робота в поті чола всяких доступних на простягнуту руку медіа. Впродовж багатьох років вони дбають про те, щоб ми, вставши зранку, відразу відчули себе в офісі міжнародної корпорації.

Ведучі ранкових передач із гордістю повідомляють: «Уже за хвилину буде спешл гест, який нам продемонструє, як зробити перфект смузі для гуд бегінін усього дня». А я сиджу перед телевізором і думаю, чи не потрібно мені витягнути паспорт, адже, видається, я перетнула мовний кордон, за яким формулювання «початок дня», вимовлене польською, звучить гірше, ніж його англійська версія.

Проте найбільш вбивчу силу мають розважальні програми, в яких слова змішують, немов інгредієнти коктейлю, аби лиш це було швидко і звучало по-світськи. Ведучі часто заявляють, що хочуть полякам відкрити глобал сінкін, але на практиці це виглядає, як відчайдушна спроба навіяти тезу, що рідна мова занадто простацька, прісна та якась дуже провінційна, щоб відповідати рівневі телевізійного шоу, який, на переконання ведучого, сягає вершин Гімалаїв.

Візьмімо, наприклад, Йоанну Крупу, ікону польської попкультури й людину, яка з польською мовою однозначно має набакир. Коли під час передачі звучать фрази у стилі «Ю лук емейзін, дарлін, але трішки мор енерджі, окей?», важко дивуватися, що польська мова падає на сцені й починає нервово обмахуватися словником, немов віялом.

Не йдеться про те, що використання іншомовних слів заборонене або небажане – абсолютно ні! Проблема з’являється тоді, коли суміш стає настільки густою, що рідна мова починає нагадувати гуляш зі стількома інгредієнтами і такими сполученнями приправ, що страва стає неїстівною. Тож медіа демонструють нам світ, у якому фідбек стає ціннішим за оригінальну думку, дедлайн – більш драматичним за звичний термін, а лайв – важливішим за пряме включення.

Щоб було ще прикольніше, все частіше вживають апстейрз, фейл, ресерч і, звісно, лав, хоча польська має власні цілком непогані відповідники. Ба, часом навіть кращі, але ж ві маст бі тренді.

І, що гірше, такі тенденції особливо потужно впливають на наймолодших реципієнтів. Дитячо-молодіжний словник уже давно перестав нагадувати посібник із польської мови. Зараз це радше мобільний застосунок, у якому кожне третє слово має вбудовану рекламу всього англійського. Молодий поляк може сьогодні цілком невимушено сказати: «Вчора в мене був мега діфікалт дей, абсолютний хаос, бо мій тім не справився із  джобом». Якби треба було використати слово «робота», то речення звучали би вже підозріло, як науковий вступ до твору в початкових класах.

Звісно, англіцизми самі по собі не є поганими. Світ змінюється, мови розвиваються, запозичення такі ж природні, як понеділкові нарікання. Проблема починається тоді, коли ми вживаємо їх не тому, що нам не вистачає термінів, а тому що вони звучать краще, бізнесово або телевізійно. Виглядає так, ніби всі поляки повірили, що польська – гарний, проте надто локальний продукт, який вимагає англійського ліфтингу.

Але ж польська мова має пазур, гнучкість, почуття гумору та слова, настільки гарні та сповнені емоцій, що часто аж дивно, що ми надаємо переваги іншомовним замінникам. Окрім того, рідна мова вміє створювати неологізми як блискавка. Так само, як інтернет-меми. Можна сказати «проклікай», «запости», «загугли» і всі зрозуміють.

Складність проблеми полягає не в тому, що англійську мову вживають повсюдно, а в тому що коли її занадто часто вживати, вона може примітизувати наратив або й узагалі загубити його. Коли ми чуємо з екрану «Сьогодні в нашому шоу буде перформанс фіт-денс, пізніше – хот інтерв’ю із селебріті, а наприкінці – челендж із глядачами», то вже не знаємо, чи дивимося телепередачу, чи курси з маркетингу для початківців.

Тож, можливо, варто, щоб медіа з усією їх креативністю й намаганнями бути глобальними пригадали, що польська мова – це не бідна тітка з провінції, якої частина сім’ї соромиться, тому треба її прикрити англійською накидкою. Ні, вона радше строката, трішки навіжена, але дуже жива членкиня сім’ї, яка має власну думку і не боїться її висловлювати.

А ми? Ми можемо використовувати англійську, скільки душі заманеться, коли тільки треба. Це ясно як сонце. Але часом замість сказати «Сорі», можливо, ліпше сказати просто «Вибачте». І зразу стане так по-домашньому. Цілком кул.

***

Це ясно як сонце (to jasne jak słońce) – це щось очевидне, зрозуміле для всіх.

Робота в поті чола (praca w pocie czoła), тобто виконана з великими зусиллями та труднощами, виснажлива.

На простягнуту руку (na wyciągnięcie ręki) – щось легкодоступне.

Бути з чимось набакир (być z czymś na bakier) – не розуміти чогось, не виконувати якоїсь роботи добре, не відповідати очікуванням.

Щось або хтось має пазур (coś lub ktoś ma pazur), тобто має запал, характер, енергію.

Габріеля Возняк-Ковалік,

учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG