Час від часу в кожній людині прокидається глибоко прихований ген, який відповідає за накопичення запасів. І немає найменшого значення, чи ми хочемо запхати до стелі домашню комору, бо ж невблаганно наближається зима, чи потрапили на розпродаж макаронів або щецінського паприкажа*.

На увімкнення режиму хом’якування можуть мати вплив найрізноманітніші чинники. Від банальних, на кшталт сусідка купила, то і я мушу, до катастрофічно-апокаліптичних повідомлень про невблаганне наближення кінця світу. І стоячи в черзі з банкою консервів у руках, хтось таки подумає: а, може, взяти ще кіло рису, так, про всяк випадок?

Ніби цей кілограм рису має забезпечити цій людині вічне життя в щасті та достатку. У вихідні, коли цілі міста вирушають брати штурмом торговельні центри, гори всіляких товарів у візках та кошиках наштовхують на не дуже приємне припущення, що шопінг – це своєрідний спорт для всіх. Вистачить товстого гаманця чи кредитної картки.

Сучасна людина, не в тім’я бита, вміє пояснити собі, звідки в неї така жага робити запаси. Бо акція, бо діти люблять, бо якщо прийдуть знайомі, то згодиться, бо, не дай Боже, не вистачить.

Найцікавішим у накопиченні запасів є те, що воно завжди починається з чогось одного. Достатньо невеликого поштовху. Наприклад, статті в інтернеті, що нам загрожує цукрова криза, що ціни злетять угору, а в магазинах цього товару буде як на ліки.

І раптом народ, який доти обмежував себе у солодощах, раптово стає найбільшим споживачем сахарози у світі. Цукор стає валютою майбутнього. У шафах з’являються піраміди з рафінаду, у підвалах – стратегічні запаси, які в разі війни можна буде обміняти на бензин чи каву. Оскільки без кави небагато хто з нас уявляє собі будь-яке стерпне існування.

Ну, може, цей і сей узяв би на додачу туалетний папір. Явище запасоголізму також має психологічний вимір. Усім, хто на власній шкірі зазнав часів економічної кризи, відомо, що той, хто несе в торбині пральний порошок чи в поті чола тягне відстояний у довгій і багатогодинній черзі килим, був героєм не тільки для свого дому.

Однак, як і все в житті, хом’якування має і свою темну сторону. Досить лише взятися за більш-менш серйозне прибирання, ми відразу знайдемо кілька баночок квасолі чи сардин, термін придатності яких минув страшенно давно. Тоді ми урочисто присягаємося, що ніколи більше не потрапимо у спіраль збирання чогось на потім.

Проте ми залишаємося вірними цій присязі до першої акції або до того моменту, коли побачимо, що інші щось купують. Ну то й ми за компанію. Така собі овеча гонка. Можна ризикнути висунути тезу, що накопичення запасів – це не економія й не параноя, а просто емоції. Потреба контролювати світ, який на кожному кроці робить нам несподіванку.

Невеличкий ритуал у небезпечні часи. Такий нешкідливий, який закінчується максимум переповненим підвалом чи іронічним поглядом чоловіка / дружини, але який, однак, дає відчуття безпеки. А спокій, шановне товариство, безцінний.

***

Хом’якування (chomikowanie) – робити надмірні, у занадто великих, непотрібних кількостях запаси різних продуктів.

Мати грубий гаманець (gruby portfel), тобто мати багато грошей, бути багатим.

Хтось не в тім’я битий (ktoś nie w ciemię bity) – хитрий, розумний, кмітливий.

Ціни злітають угору (ceny szybują w górę), тобто ростуть дуже швидко.

Чогось як на ліки (jest czegoś jak na lekarstwo) – дуже мало.

Овеча гонка (owczy pęd) означає ситуацію, в якій чимала група людей наслідує певну поведінку.

*Щецінський паприкаж – недорога рибна консерва, яку виготовляли у Щеціні. Культова страва, особливо популярна серед студентів.

Габріеля Возняк-Ковалік,

учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG