Кожен, хто хоч хвилинку і мимохідь займався фотозйомкою, чудово знає, що в портретній фотографії найважливіші очі. Цю очевидну істину знав найвидатніший польський фотограф-анімаліст Влодзімеж Пухальський.
Попри те, що його моделі – тварини, саме великі й малі, чорні як смола і золотаві, продовгуваті й округлі немов кнопка, широко відкриті або примружені, направлені прямо або цілком повз об’єктив апарата очі птахів, ссавців і плазунів становлять центральну частину багатьох кадрів. Пересичені і знуджені коти, що ліниво вигріваються на сонечку, налякані малі совенята в дуплі старого дерева, сміливі, щоб не сказати відчайдушні, білки й усміхнена гуска, яка не може усміхатися, адже в неї – дзьоб.
Це портрети, створені натисканням кнопки затвору людиною, яка широко відчинила двері до іншого, такого захопливого світу природи. «Безкровні лови» – цей вислів придумав Пухальський для полювання з фотоапаратом, такого, в якому спуск куркá пов’язаний не із шумом, пострілом і бездумним убивством, а з увіковіченням швидкоплинного моменту, який потрібно вполювати.
У подальшому перебігу це лови, довга шахова партія, результати якої передбачити неможливо. «Хитрість людини тут має змагатися з хитрістю та кмітливістю птаха. Тому потрібно десь сховатися, і то якомога краще, щоби птах узагалі не усвідомлював нашої присутності. [...] Птахи мають досконало розвинену пам’ять про оточення, тому раптова поява в ландшафті скирти гілок чи верболозу їх просто налякає. Тож будувати такий сховок потрібно потихеньку, впродовж кількох днів, щодня складаючи по кілька гілок», – писав фотограф.
Влодзімеж Пухальський народився в 1909 р. у Великих Мостах на Львівщині. Тут, коли йому було 13 років, отримав у подарунок від дідуся свій перший фотоапарат. Через кілька років він представив у Львові свою дебютну виставку «Жаба». Після отримання агрономічної освіти у Львівській політехніці зайнявся раз і назавжди зйомкою фільмів і фотографій про природу.
За вікнами його літньої резиденції розкинулися плавні Нарви, які завжди були і є домом або принаймні пристановищем у дорозі для тисяч птахів. Тому об’єктів і моделей для увіковічення на своїх кадрах у нього було предостатньо. «Співучі окраси природи», – так він говорив про все, що літає.
Кадри з фільмів Пухальського. Public domain.
Сер Девід Аттенбро відомий кожній людині, яка цікавиться природою навіть дуже побіжно. Порівняння Пухальського і славнозвісної зірки BBC для багатьох може здатися деяким перегинанням палиці, навіть блюзнірством. Там – варан із Комодо, а тут – гуска, дикий кабан і сарна. Там – Індонезія та екзотика, а тут – Бебжа, Біловезька пуща і Вігри з бобрами. У 70-ті роки він вирішив на хвилину, як йому здавалося, покинути свої польські болота й вирушив у подорож в Антарктиду.
Це там уперше з’явилися кольорові знімки. Оскільки Пухальський був дальтоніком, він усе життя робив тільки чорно-білі фотографії. Лікарі відмовляли його від участі в експедиції, адже він пережив уже два інфаркти. Переконували, що він може звідти не повернутися. Так і сталося. Влодзімеж Пухальський помер під час роботи недалеко від полярної станції імені Генрика Арцтовського на острові короля Георга 19 січня 1979 р.
Роботи Влодзімежа Пухальського були й надалі залишаються чимось надзвичайним, біля них продовжують затримуватися та захоплюватися тисячі поляків. Про це гарно написав популяризатор природи Аркадіуш Шаранець: «Світ природи був для нього також невичерпним джерелом краси, а люди, які пройшли крізь війну й концтабори, потребували спілкування з красою так само, як повітря. Те, що Пухальський робив після війни, коли ділився з поляками буденною красою світу природи, було одним із найважливіших елементів відбудови свідомості людини, зведеної до рівня гарматного м’яса і розтоптаної війною. Він просто повертав людям віру в життя».
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG
На головному фото: Пухальський під час «безкровних ловів». Кадр із фільму. Public domain.
