Як гриби після дощу множаться в соцмережах оголошення, в яких люди з усіх усюд шукають своїх родичів-однофамільців, хочуть докопатися до спільних коренів, намагаються відтворити власні генеалогічні дерева на багато поколінь назад.
У принципі в цьому немає нічого поганого, можна навіть сказати, що це дуже похвально – прагнути пізнати власну історію та предків, завдяки яким ми ходимо цим світом. Добре, якщо таке прагнення якомога повнішого пізнання особистого родоводу йде разом із турботою про найстарших живих членів родини й увагою до місць спочинку найближчих.
Добре, якщо могили не заростають бур’янами, а надгробні пам’ятники – мохом. Гірше, якщо в шаленому робочому ритмі серед покритих пилом старих архівних записів, дат народжень і смертей столітньої давності ми загубимо сенс цих пошуків. А якщо виявиться, що за прізвищем, під яким ми прийшли на світ, закріплений шляхетський титул, підтверджений гербом, це для багатьох малих людей стане справжнім землетрусом.
О, якби вони могли зі спокійним розумом і духом прийняти це знання. На жаль, це не так просто. Адже якщо якась людина на так званому фамільному з’їзді прокрокує через залу, затамовуючи подих і гордо тримаючи в руках зображення родового герба, багато присутніх усе, чим віднині вони будуть пишатися, завжди пов’язуватимуть із цим моментом.
Неважливо, що переважна більшість учасників зустрічі бачилися на власні очі вперше і востаннє, несуттєво, що частина з них, навіть найближча рідня, були посварені на смерть і життя. Врешті не має значення, що дотеперішнє життя декого з них було, м’яко кажучи, негідним. Важливо, що ось у їхньому житті з’явився родовий герб.
Бажання доторкнутися дещиці слави предків і блиску заново відкритого титулу здійснилося. Проте одна думка, надокучлива як муха чи комар, тиняється в голові й ніяк не хоче відлетіти. Чи не краще було б замість пишатися дуже давно отриманими титулами й гарно оздобленими гербами гордо йти з піднятим чолом по житті?
Звісно, з честю, чесністю, гідністю й тими всіма мудрими та шляхетними заповідями, які наші предки, незалежно від того, чи були вони аристократами або чиновниками, селянами або робітниками, передавали своїм наступникам, як порядні люди, з покоління в покоління.
Як гриби після дощу (jak grzyby po deszczu), тобто дуже щедро, у великій кількості.
Мала людина (mały człowiek) – це не тільки той, хто має низький зріст, але й той, хто має дуже слабкий характер.
Землетрус (trzęsienie ziemi) – не лише геологічне явище, а й синонім раптових змін у житті людини.
Робити щось, затамувавши подих (robić coś z zapartym tchem), тобто дуже емоційно.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
