На щастя чи на жаль, в мене немає достатньо знань про те, як різні народи дотримуються заборон і обмежень, встановлених або продиктованих правочинною владою конкретної країни чи так званими неписаними міжлюдськими домовленостями.
У часи, які давно минули (ну, то й добре!), частина громадськості вважала справою честі хоча б раз в ім’я вищих цінностей порушити закон. Пов’язано це було, звісно, з бунтом проти диктатури єдино слушної партійної лінії. А приказка про те, що закон існує для того, щоб його порушувати, стала широко відомою. І що цікаво, це не викликало жодного сорому в того, хто так говорив.
Тоді це мало якийсь сенс, а також було своєрідним захисним щитом перед абсурдами чудернацької дійсності, в якій люди були змушені жити. Проте цей період, на щастя загалу, минув, і треба зі свічкою шукати того, хто мріяв би про його повернення. Трапляються такі, хто зі сльозинкою в оці згадує ті часи. Проте це радше через ностальгію за власною молодістю, ніж через реальну потребу повернути те, що було колись. Але це тема для окремого обговорення.
Тим часом киньмо оком на сучасність і пригляньмося пильно до того, яким чином зараз ми ставимося до різних правил. Тематику постійних порушень правил дорожнього руху я милосердно омину, залишивши це питання працівникам поліції. Але факт залишається фактом – їх порушують, як я написала, ПОСТІЙНО. Несанкціоноване використання місць паркування для інвалідів і поведінка за кермом деяких водіїв перевищує людське розуміння і призводить до небезпечного підвищення тиску, аж до кучериків.
Прикладів порушення норм, які несуть меншу загрозу для співгромадян, можна назвати безліч. Достатньо лише уважно роззирнутися довкола. Міжнародний аеропорт імені Фридерика Шопена. Люди різних національностей (як і має бути на такому летовищі) відправляються і прибувають із багатьох куточків світу. Оголошення та пояснення подають різними мовами та з використанням піктограм, за допомогою яких спілкувалися ще у древні часи, за славнозвісного короля Цвєчка.
У багатьох місцях на вікнах аеропорту наклеїли великі знаки з перекресленою цигаркою. Значить, тут не можна курити. Ну то й що, коли групка радісних земляків вирішали саме в цьому місці влаштувати собі курилку. У них на лобі ясно написано: як це – нам не можна?! Та ми ж саме тут і будемо кужити.
Ось інша ситуація, теж в аеропорту. Співвітчизники бігають по магазинах і пунктах харчування впродовж півтори години і, попри масу оголошень із гучномовців, запізнюються на літак. На хвилину чи дві. Як це – реєстрація вже завершилася? Ми не потрапимо на борт? Та ж до вильоту ще пів години, літак стоїть на злітній смузі. Нас не пустять? І в людей дилема. Сліпі, нахабні, легковажні, дурні – чи все разом?
На Закшувку (мікрорайон міста, – ред.) у Кракові, в колишніх каменоломнях, збудували п’ять чудових басейнів із лазурною водою. Вони покликані у спекотні літні дні, коли жар ллється з неба, розслабляти втомлених краків’ян. Їх вкомпоновано в колишній кар’єр. Усе разом виглядає дійсно дуже добре. Однак на біду тих, хто прийшов покупатися, встановили – ой лишенько! – за допомогою виразних табличок і деякі заборони.
Вони досить прості. Не скакати у воду. Не їсти і не пити на помостах, адже в них є щілини й рештки падатимуть у воду, а коли їх нападає багато, то вода вже не буде лазурною і криштальною. Не слухати музику з динаміків, навіть якщо це Зенон М. (польський співак, – ред.), бо це може заважати іншим. Навіть попри те, що на берегах Вісли, напевно (із наголосом на «напевно»), всі люблять його пісні. Результат усіх цих превентивних заходів украй жалюгідний: кожного пополудня неможливий безлад (і хто це має прибирати?), брудна вода в басейнах, забиті стоки (чому басейн знову закритий? Та, як завжди, все зроблено абияк!).
Ніби й небагато, а проте, як виявляється, у пранні – забагато. До багатьох відвідувачів це просто не доходить? Питання виникає саме собою: чому? Може, літери якісь не такі, малюнки нерозбірливі, зображення непродумані? Чи, може, характер і ставлення до світу такі, що лише руки опускаються?
На щастя чи на жаль (stety lub niestety) поляки скажуть тоді, коли до кінця не знають, як щось оцінити, вагаються, не мають достатньо знань із якоїсь теми. Польське «niestety» українською означає «на жаль». Слова «stety» в польській мові немає, але всім полякам зрозуміло: якщо від «niestety» відняти частку «не», то новоутворене слово перетворюється на його антонім, хоч його й немає в словнику.
Руки опускаються (ręce opadają) – так говорять тоді, коли відчувають повне безсилля перед чимось примітивним і безглуздим, на що немає жодного впливу, коли людина повністю змирилася із ситуацією.
Шукати когось або щось зі свічкою (szukać czegoś lub kogoś za świecą), тобто дуже довго і без надії на успіх, даремно.
Згадувати щось зі сльозинкою в оці (wspominać coś z łezką w oku), тобто зі зворушенням, ностальгією.
Кинути на щось оком (rzucić na coś okiem), тобто придивитися до чогось уважно, ретельно.
Піднести комусь тиск до кучериків (podnieść komuś ciśnienie do warkoczyków) – так говорять тоді, коли хтось когось страшно нервує, аж до виникнення негативних емоцій.
За часів короля Цвєчка (za czasów króla Ćwieczka), тобто дуже давно, у сиву давнину. Відповідник українською – за царя Тимка [коли земля була тонка].
Кужити (kurzyć), тобто курити цигарки. Польське слово «kurzyć» буквально означає «піднімати куряву».
Виявлятися у пранні (okazać się w praniu), тобто на практиці, в дійсності.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
