«Польська культура увійшла в мою кров із самого дитинства. Наша родина ніколи не приховувала, що ми – поляки. Навіть не уявляю, щоб було інакше», – говорить Владислав Багінський, голова Товариства польської культури на Рівненщині імені Владислава Реймонта.

Нехай підніме руку той, хто в часи чарівного дитинства бачив мультиплікаційну розповідь, яка починалася зі слів: «Давним-давно в Країні дощовиків пропав славетний дослідник летючих жаб професор Бальтазар Губка. Із Кракова вирушила експедиція під керівництвом не менш відомого мандрівника – Вавельського дракона, якому в небезпечній подорожі товаришує кухар княжого двору Бартоліні Бартоломей. По їхніх слідах іде таємничий Дон Педро…»

Громадськості Рівного представили пропозиції благоустрою та архітектурно-планувальні рішення, які можуть бути реалізовані в рамках проєкту «Готичний сад Органного залу». Він передбачає облаштування культурного простору біля Залу камерної та органної музики Рівненської обласної філармонії, колишнього костелу Святого Антонія.

Одне прислів’я, хтось сказав би, що воно напевно китайське, говорить: «Своїх друзів тримай близько себе, а ворогів ще ближче». Маючи на увазі власне благо, важко не погодитися з таким твердженням.

Пропонуємо увазі читачів другу частину трактату Алойзія Фелінського «Опис способу, як мають проводитися уроки польської літератури в Кременці».

Відставного капітана Францішека Стухли-Орлеанського заарештували у вересні 1939 р. Його, як і героя попереднього нарису Станіслава Чупратовського, звинуватили за політичною статтею Кримінального кодексу.

Понад 15 років тому Козацьке стрілецьке братство з Луцька приєдналося до європейської родини стрілецьких історичних товариств. Почалося все з налагодження співпраці з польськими курковими братствами, передусім із братством у Тухолі, що в Куявсько-Поморському воєводстві. Нині всі разом допомагають українському війську.

Серед праць Алойзія Фелінського особливу увагу привертає трактат, присвячений викладанню польської літератури в Кременецькому ліцеї. Він має не тільки краєзнавчу, а й певну практичну цінність.

Постать Казімежа Вежинського – винятковий приклад того, що патріотизм нічого не обмежує, він не нав’язує однієї визначеної ролі чи мартирології. Чи можна бути одночасно і митцем-авангардистом, який порушує норми сучасної поезії, і фронтовим поетом, завжди готовим боротися за Польщу? Казімеж Вежинський був саме таким.

У фонді 4666 Державного архіву Волинської області трапляються справи проти польських військових офіцерів. Оскільки служба в армії сама собою не є злочином, військовослужбовців, аби створити видимість законності, совєтські «правоохоронці» звинувачували в контрреволюційній діяльності.