Хто з нас хоча б раз у житті не мріяв про те, щоб увесь світ обходив його широкою дугою і не морочив серце, душу й розум різними важливими та не дуже справами? Така мрія відрубаної голови в якийсь дивний момент життя, десь на черговому крутому повороті, завітала не в одну черепну коробку, яка належить забіганій, часто застресованій до меж можливостей дорослій людині.

Якийсь час тому Мариля Родович співала:

«(…) А я тим часом лежу під грушею
Та собі вилежую боки.
І маю те, що у світі найсвятіше, –
Святий спокій».

Із віком ми констатуємо, що в міру того, як спливають роки, в нас зростає відчуття необхідності заспокоїти такі потреби, про існування яких ми у щенячому віці не мали навіть зеленого поняття. У 19 чи 20 років ми без роздумів кидалися у глибоку воду. Пнулися навшпиньки, намагаючись досягнути й охопити все, що здавалося нам цінним, винятковим, омріяним.

Багатство, краща робота, чергові щаблі вдалої професійної кар’єри білого комірця, все більша й більша власна фірма, круті та супердорогі автомобілі, вілла із садом та басейном, урешті-решт влада та слава. Ось такими були мрії. Але так складається, що як світ довгий і широкий, не всі представники людського роду однакові, адже не з одної форми нас відлили.

І це добре. Ми маємо різні проблеми, пріоритети, різне бачення власного життя. Багато хто схаменеться після кількох років, проведених у круговерті роботи та щурячих перегонів, і понад усе запрагне спокою. Святий Грааль, чим він не був би, уже його не вабить. Людина мріятиме лиш про ситуацію, коли весь світ залишить її у святому спокої і дасть шанс неспішно споживати буденність.

Ліниве насолоджування часом, який невблаганно спливає, в затишку домашнього вогнища й у товаристві близьких друзів, із собакою, котом чи папужками на додачу. А іншому життя не вистачить на біг за золотим руном і накопичення різних благ із запалом, гідним чогось кращого. Це вже вибір кожного зокрема, і нікому не має бути діла до того, як хто проводить свій час.

Це була б ідеальна версія світу, в якому ніхто нікому в каструлі не заглядає, розпоряджень й едиктів щодо єдиної та слушної життєвої лінії не оприлюднює і в межах права всім дозволяє існувати поряд із собою. Проте історія вчить, що серед нас є й такі, хто за всяку ціну, з усіх сил старається щоденність інших формувати за власним менісябачить.

Із величезною енергійністю і настирливістю вони примушують сторонніх громадян чинити тільки й виключно так, як має бути згідно з їхнім баченням. У протилежному разі це закінчиться репресіями й застосуванням мало приємних засобів примусу. Тоді нитки будуть із сумирного та спокійного життя. А могло ж бути так звично: добре, приємно, безпечно і просто.

Оминати щось широкою дугою (omijać coś szerokim łukiem) – такий зворот у польській мові використовують тоді, коли хочуть зазначити, що їм хотілося би, щоб певні справи, проблеми не стосувалися їх навіть найменшою мірою.

Біг за золотим руном (bieg po złote runo) – це прагнення здобути щось дуже цінне.

Щурячі перегони (wyścig szczurów) – бездумна виснажлива безконечна гонитва за матеріальним і професійним  успіхом, яка полягає в постійному і безглуздому суперництві з іншими. 

Кидатися у глибоку воду (rzucać się na głęboką wodę) – ставити перед кимось або самим собою дуже важке нове завдання, з яким треба справитися самостійно, без жодної допомоги чи підготовки.

Менісябачить (widzimisię) – не лише висловлення власної думки без зважання на думку інших людей, а також каприз, забаганка.

Нитки з чогось (nici z czegoś)  – цей вислів означає, що щось не вдалося, не було зроблено або не має шансів на реалізацію.

Святий спокій (święty spokój) – це стан, коли ніхто не перешкоджає, не непокоїть і не набридає.

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG