Пропонуємо увазі читача передрук опублікованої в № 1 «Землі Волинської» за 1938 р. статті Мечислава Малушинського, присвяченої торгівлі в Луцьку в епоху Середньовіччя.

У середині 1930-х рр. управління Луцького відділення Польського краєзнавчого товариства замовило в доктора Мечислава Малушинського з Варшави монографію про середньовічний Луцьк. Працю дослідник написав, але вона так і не вийшла друком. Натомість у «Землі Волинській» опублікували фрагменти цієї роботи. Наше видання вже передрукувало один із них, «З історії Луцького замку».

Публікацію «Торгівля Луцька в середні віки» автор попередив такими рядками: «Ця стаття – лише спроба охарактеризувати торгівлю Луцька до середини XVI ст., що спирається на матеріали, які я збираю для монографії про середньовічний Луцьк». Отож, наводимо її повністю.

***

Першу згадку про Луцьк у ролі певного торгового центру ми знаходимо в арабського письменника Ідрісі в середині ХІІ ст. Посеред 18 міст на Русі він згадує також Луджаг – Лучеськ, теперішній Луцьк. Ідрісі збирав свої відомості передусім в арабських купців, які подорожували по Русі. Не викликає сумнівів, що вони, власне, знали лише свої торгові шляхи і міста, на них розташовані. Ближчих даних про роль Луцька в торгівлі тих часів ми не маємо.

Татарська навала в 1240 р. викликала переворот у торгівельних відносинах. Відкрилися нові дороги у східній торгівлі. Через Волинь потягнулися купці з держави хрестоносців та Польщі. Володимир став важливим торгівельним осередком. Сюди привозили із заходу тканини, а зі сходу – шовк, прянощі, віск і хутра. Проте він не довго зберігав своє очільне становище. У другій половині XIV ст. Львів перевершив його. Тоді теж з’являється Луцьк. Князь Дмитро в 1379 р. підтверджує, що склади для товарів, що їх перевозять іноземні купці, мають залишитися, як раніше, у Львові, Володимирі та Луцьку. Окрім цих міст, він не буде впускати німецьких і польських купців до язичницьких країв. Із цього документа чітко слідує, що Луцьк тоді відігравав досить значну роль у східній торгівлі.

На початку XV ст. розриваються відносини з хрестоносцями, але торгівля від цього не постраждала. У Луцьку з’являються сілезькі, московські, турецькі, волоські та інші купці, не рахуючи вже польських. Наприкінці XV ст. державці луцького мита сплачують 1500 кіп грошів на рік, а вони ж на цьому ще й заробляли. Це промовисте свідчення позиції Луцька на жвавому торгівельному шляху. Місто мало вагівню для зважування товарів і воскобійню.

Але вже тоді вільний розвиток торгівлі стикається з певними перешкодами. Їх ставить шляхта, сила якої зростає. Король Казимир Ягеллончик, вислухавши скаргу луцьких міщан, що після смерті князя Вітольда було встановлено багато нових мит, наказав припинити побори незаконних мит, яких вимагала шляхта від тих, хто проїжджав через їхні маєтності. Наказ не приніс результатів; у пізніші часи кількість приватних мит навіть зросла. Росли теж приватні містечка, які засновували князі та власники. До них втікало населення з королівських міст, зваблене різними свободами й опікою вельможних власників. У середині XVI ст. луцькі міщани у своїх подорожах по краю, окрім королівського, платили мито ще в 57 населених пунктах, які були приватною власністю. Такий гніт призвів місто до глибокого занепаду. Бурмістр скаржиться в 1545 р., що старостинські урядники побирають мито кілька разів, тож купці оминають Луцьк, мешканці навіть продукти змушені купувати в інших містечках. Нещастя доповнила пожежа, яка в 1540 р. страхітливо спустошила місто, повністю тоді дерев’яне.

Такий стан речей не вдалося утримувати довго. Сигізмунд Август в 1552 р. звільнив луцьких міщан від старого мита, сухопутного і водного, в усьому Великому князівстві Литовському. Хоч вони мусили сплачувати нове мито, але були скасовані всі приватні мита, що стало для них великим полегшенням. Той же король у 1558 р. вирішує, що іноземні купці мають продавати привезені до Луцька товари тільки «громадно», а не «врозсип». Від цього часу значення Луцька зростає аж до бунту Хмельницького, який завдав йому такого удару, що він не міг уже підвестися аж до упадку Речі Посполитої.

Луцькі міщани великої ролі в розвитку торгівлі свого міста не відіграли. Не можна про них сказати, що вони вирізнялися енергійністю і розмахом. Із великих тодішніх міст ми бачимо їх тільки в Любліні в першій половині XVI ст. Люблін тоді славився ярмарками. Переважно до цього міста вирушали євреї. Вони торгували там сукном, шовком, імбиром, воском і хутрами. Далі вглиб Польщі не добиралися навіть євреї. Довгу дорогу луцькі міщани відбували також по сіль, яку привозили з Долини, а потім сплавляли Стиром, Прип’яттю і Дніпром до Києва. Звідти привозили рибу. Їздили також до Бреста, торгували з Острогом, Рівним та іншими волинськими містами. Детальніших відомостей про цю торгівлю ми не маємо, але здається, що євреї не відігравали в ній значної ролі.

Досить вдале розташування Луцька на важливому торгівельному шляху зуміла цілковито оцінити й використати королівська казна. Вона мала з мита великі доходи. Можна здогадуватися, що й державцям цього мита велося незгірш. Жителі не спромоглися на такі зусилля, аби не відставати від іноземних купців і встановити безпосередні взаємини з джерелами східних прянощів, шовку та хутра і постачати за це взамін західні тканини. Аж до середини XVI ст. включно ми не знаємо навіть хоч би одного серйознішого луцького купця. Є лише кілька багатих євреїв, які займаються держанням мита. Занадто сильно тяжіла над Луцьком перевага спочатку Володимира, а пізніше Львова. Проте жителі його насолоджувалися добробутом, доки їх не пригнобили конкуренція приватних міст та утиск із боку адміністрації. У своєму нещасті вони самі теж багато в чому винні через відсутність зарадності й солідарності. Допіру опіка короля Сигізмунда Августа підняла їх із занепаду.

(Далі буде).

 ***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

На фото: Купці. Мініатюра з англійського рукопису XIV ст.