У № 1 «Землі Волинської» за 1938 р. була опублікована стаття «Над Случчю» члена редакційного комітету цього часопису Яна-Юзефа Фітцке. Видатний археолог розповів про древні городища на цій волинській річці.

***

Мабуть, мало який куточок на території Волинського воєводства може похвалитися такими чудесними багатствами краєвидів, які має долина Случі між Устям та Губковом у Костопільському повіті.

Геологічну будову цієї долини, так званої Надслучанської Швейцарії, становить продовження Чорноморської гранітної плити, яка, тягнучись смугою з півночі на південь, охоплює східну частину Костопільського та Рівненського повітів, утворюючи в околицях Корця та Людвіполя виходи на поверхню. Від півдня під Більчаками до самої Случі підходить широке пасмо лесової Волинської височини, а від північного заходу врізається в описувану нами ділянку своєрідний вузький язик піщанистої низини Волинського Полісся. Сама долина становить типовий, не дуже широкий, гірський каньйон, яким просторими серпантинами в’ються води Случі. З обох боків русла, ширина якого місцями доходить до 80 м, височіють у східній частині нижчі, а в західній вищі скелясті, зі стрімкими схилами високі пагорби. Розмаїття краєвидів збагачують подекуди вклинення невеликих ділянок лук і мішані ліси, що ростуть там і сям на берегах, із яких на особливу увагу заслуговує грабовий ліс між Маринином і Губковом.

Другим, не менш важливим чинником, який однозначно впливає на характер долини Случі, є археологічні та історичні пам’ятки. Адже виявилося, що каньйон Случі з давніх-давен, десь ще за три тисячі років до Христа, становив єдиний, мабуть, у цій околиці зручний перехід зі сходу на захід і навпаки. Сюдою переміщалися культури доісторичних епох, залишаючи свої першорядні сліди, сюдою, певно, вже в історичні часи, як свідчать перекази, рухалися дикі татарські орди, які дорогою в ХІІІ ст. знищили, зокрема, монастир у Маринині. На те, що ця місцина була небезпечна, а каньйон був єдиним зручним місцем, яке належало захищати будь-якою ціною, вказують розкидані тут і там ранньоісторичні городища, чий час заснування сягає глибин існування доісторичної людини. При цьому варто зазначити, що згадані городища зазвичай засновували на таких ділянках місцевості, які з одного боку вже за своєю природою були захищені, а з другого – з огляду на своє домінантне розташування забезпечували гарний огляд довколишніх територій.

Отже, рухаючись зі сходу, ми натрапимо в селі Устя на лівому березі Случі на сліди невеликого городища, дуже спотворені в історичні часи, на якому зараз містяться двірські забудови маєтку Заленського.

Друге городище, збережене набагато краще, міститься в сусідніх Більчаках. Це укріплення овальної форми, засноване на правому березі Случі, можна розділити на властиве городище з валами і курганом посередині та на прилягаюче до нього зі східного боку невелике підгороддя. З городища відкривається далекий вид на долину річки. Прохід усередину ускладнюють дуже стрімкі схили, укріплені там і сям земляними валами.

На два наступних городища ми можемо натрапити в Маринині. Менше, яке місцеве населення називає Замком, було споруджене на високому куполоподібному пагорбі зі стрімкими скелястими схилами. Більше з них – це, власне, справжній город (тоді як городище Замок справляє враження сторожового посту), трохи посунуте вглиб, овальне, великих розмірів, із валами на вершині, оточене частково руслом ріки, частково глибокими лесовими ярами. На цьому місці, за легендою, колись нібито стояв оборонний монастир, зруйнований, як я згадував вище, татарами. Ще два дальших городища, цього разу на правому березі Случі (марининські городища лежать на лівому), містяться в Губкові.

Одне – невеликих розмірів, майже повністю знищене; на другому, конусоподібній високій важкодоступній горі, височіють мальовничі руїни замку Семашків, зруйнованого шведами в 1709 р. Губківський замок, який зараховують до найдревніших городів на Волині, своїми початками сягає XV ст. Нині з усієї колись прекрасної забудови вціліли лише рештки окольних стін із бійницями і фрагменти кутових веж, із яких відкриваються широченні захопливі види.

У безпосередньому зв’язку зі згаданими вище ранньоісторичними городищами залишаються невеликі кургани, які, особливо в Усті на краю лісів пана Заленського, виступають у великій кількості (близько 50). Ми бачимо їх або поодинокі, або купками розкидані на невеликій площі. Проведені влітку 1937 р. Волинським товариством друзів наук дослідження показали, що вони містять на дні добре збережені людські кістяки, поскладані в простягненому положенні. Їх можна віднести, найправдоподібніше, до ХІ ст., і належали вони племені древлян. Гробовий інвентар, дуже бідний, цих курганів становлять де-не-де обіч кістяків знайдені срібні перстні та скляні намистини.

У недалекому сусідстві від курганів містяться повалені або від старості похилені двометрові латинські хрести, викарбувані з граніту, з раменами, які розширюються до кінців. Як вони стосуються курганів, із якого часу походять, поки що встановити неможливо. Зроблені у двох місцях розкопи показали, що їх просто встановили в землю. При цьому потрібно підкреслити, що на одному з хрестів помітили правильно викарбуваний невеликий однораменний хрест. У колекціях Волинського музею є невелика пласка кам’яна плита, на якій ми маємо справу зі схожим хрестом, із тією тільки відмінністю, що біля нього містяться якісь написи рунічним письмом, які не вдається розшифрувати*. Детальніші дослідження цієї плити, доповнені польовою розвідкою, можуть висвітлили не одну дуже цікаву загадку, що стосується певних подій глибокого середньовіччя, з якими, на мою думку, варто пов’язувати ці та подібні їм пам’ятки.

*Цю плиту знайшли на підгородді замку в Губкові.

(Далі буде).

 ***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

На фото: Руїни замку Семашків у Губкові. Фото Романа Павлюка.