Пропонуємо увазі читачів статтю Мар’яна Малушинського, присвячену Луцькому замку. Зазначимо лише, що ця публікація – частина написаної ним у 1938 р. великої монографії, якій так і не судилося вийти друком.

У статті «Туристично-краєзнавчий рух на Волині. 1938 рік» ми згадували про те, що управління Луцького відділення Польського краєзнавчого товариства замовило в доктора Мар’яна Малушинського монографію.

Ось як про це писали в часописі «Земля Волинська», № 4 за 1938 р.:

«На замовлення управління Луцького відділення доктор Мар’ян Малушинський із Варшави працює над монографією про середньовічний Луцьк. Властиво, її хронологія охоплюватиме період до інкорпорації Волині до Корони. […]

Уже зараз ми можемо повідомити на основі наданої автором інформації, що робота матиме близько 100 друкованих сторінок. Вона розповідатиме про назву міста, територіальний розвиток, устрій, міжконфесійні відносини, економічну ситуацію, а наприкінці буде наведена хроніка найважливіших подій. Усе це доповнять три плани та короткий переказ змісту кількадесяти документів, які стосуються цього періоду історії Луцька. Робота вийде друком ще в цьому півріччі».

Проте ані в цьому півріччі, ані в наступному, тобто вже в 1939 р., монографія так і не вийшла друком. Причини цього нам не відомі, хоча праця дійсно була написана. Далі було 1 вересня 1939 р., коли почалася Друга світова війна. В її результаті Волинь опинилися у складі УРСР, і робота польського дослідника так і не побачила світ.

Щоправда, в деяких дослідженнях можна знайти згадку про монографію Малушинського як про надруковану, але це помилка. Схоже на те, що дослідників могла збити з пантелику стаття, яка вийшла друком у № 8–9 «Землі Волинської» за 1938 р. і потім ще раз у вигляді брошури. Але вона, ця стаття, що називалася «З історії Луцького замку», була лиш уривком монографії, тобто невеликою її частиною.

У «Землі Волинській» було ще кілька публікацій Мар’яна Малушинського про середньовічний Луцьк. Схоже, що це теж частини тієї монографії. Ми їх також плануємо опублікувати.

 А поки що наводимо повний текст статті «З історії Луцького замку». Найімовірніше, для часопису оригінальний текст скорочували, тому місцями помітна відсутність переходів до іншої теми. Проте, безсумнівно, стаття варто того, щоб з нею ознайомитися.

***

З історії Луцького замку

Ми не знаємо, коли в Луцьку збудували перший город, у якому населення могло схоронитися у випадку небезпеки. Найстаріші згадки про Луцьк у руських літописах датуються кінцем ХІ ст. Уже тоді цей город мав велике значення на Волині. Він був оточений ровом і валом, можливо, був додатково укріплений деревом. Імовірно, на валу височів своєрідний дерев’яний бруствер, який прикривав захисників від пострілів неприятеля і дозволяв їм безпечно обстрілювати обложників. Цей найстаріший город, мабуть, складався з двох частин: внутрішньої, розташованої над Стиром, яка називалася детинцем-дитинцем – імовірно, від детських, найближчого оточення князя, та зовнішньої, яка околювала першу майже з усіх сторін і тому називалася Окольним городом. Рідше її називають пригородком. Правдоподібно, від слова dzieciniec-дитинець виник наш польський dziedziniec. У дитинці стояв дерев’яний дім для вжитку князя та його оточення. Нам також відомо, що вже в першій половині ХІІІ ст. там була збудована кафедральна церква.

Схоже, що Окольний город був забудований значно щільніше. Тут стояла древня церква Святого Дмитра, споруджена у ХІІ ст., а , може, навіть у ще давніші часи. Нам відомо, що була там і друга церква – Святого Якова Апостола. Це вказує на те, що Окольний город мав, мабуть, постійних мешканців, але ми мало знаємо про них.

Можливо, то були ті «горожани», які могли на вічі мати вирішальний вплив на долю всього князівства. Їхня політична сила не суміщається з типово міською зайнятістю торгівлею і ремеслом. Дрібні купці та ремісники, які становили більшість пізніших міщан, ніколи не виявляли жодних політичних амбіцій. Можливо, «горожани» були потомками княжих дружинників і, принаймні частково, предками майбутньої шляхти і своє значення базували на земельних володіннях, які були в їхній власності. Важко це питання розв’язати.

У будь-якому разі будівлі луцького городу були всуціль дерев’яні й не відзначалися великими розмірами. Можливо, за винятком церкви, вони всі ховалися за високим валом. Саме вал із баштами, а не будинки за ним, був найхарактернішою рисою городу і визначав його зовнішній вигляд.

Город у Луцьку витримав багато воєнних бур, навіть велику татарську навалу, і лише в 1261 р. його зруйнували за наказом Бурундая. Вважається, що пізніше його відбудували. Руські літописці не залишили нам жодного опису луцького городу, тому його первісний вигляд ми змушені відтворювати головним чином за допомогою порівнянь з іншими руськими городами. Відомо, що вони мали рови, вали, часто облицьовані деревом і обліплені глиною, на валах – бруствери, так звані заборола, давно відомий фортифікаційний елемент становили теж дерев’яні вежі. Подібним чином мав бути захищений і Луцьк.

XIV ст. принесло дерев’яному луцькому городу зруйнування. Любарт наказав оточити город стіною, бо його не задовольнили старі укріплення із землі та дерева. Мабуть, це були перші стіни, зведені в Луцьку.

Ми не можемо визначити точну дату, коли це сталося. 1325 р., який інколи наводять, не має, власне, жодного обґрунтування.

Найімовірніше, роботи над зведенням стін тривали довший час, може, кілька років. Розпочали їх, мабуть, десь близько середини XIV ст. Можливо, до цього заходу Любарта схилила довга й тяжка війна з Казимиром Великим.

Ми так само не знаємо, звідки Любарт привіз майстра, який реалізував це завдання. Тоді Луцьк поєднували торговельні відносини з орденськими землями, зокрема з Торунем, проте інтенсивним був теж зв’язок зі Львовом, з давньою Галицькою Руссю. Невідомий нам майстер міг походити і з півночі, і з півдня. Це був радше хороший ремісник, аніж архітектор, обдарований творчою уявою і польотом. Він обмежився лише спорудженням стіни на колишньому валу та зведенням на ній башт. Мистецтво правильно класти цеглу і поєднувати її міцним розчином не становило для нього жодних таємниць.

Сучасний стан руїн яскраво свідчить про сумлінність, із якою він працював. Можливо, деякі вказівки давав йому Любарт. У будь-якому разі жодної мурованої княжої башти не було. Любартові достатньо було дерев’яного дому, в якому він, видко, почувався цілком добре. Найімовірніше, йому вдалося цілком обмурувати лише дитинець, який пізніше називали Внутрішнім або Верхнім замком. Його руїни в досить непоганому стані збереглися донині. Можливо, він почав мурувати Окольний замок, але його не докінчив.

Згідно з переказами XVI ст. Свидригайло теж нібито мав би змурувати якісь укріплення на Луцькому замку, проте нічого особливого він так і не зробив. Державець луцького мита Лерін Геріш, краківський єврей, повідомляє у звіті за 1503 р., що витратив 215,5 кіп на мурування замку і покриття дахів. Крім цього, він витратив 200 кіп на виготовлення 300 тис. одиниць цегли і закупівлю вапна. Із цього видно, що Олександр Ягеллончик дбав про Луцький замок і, можливо, проводив далі стіни Окольного замку, проте йому також на вдалося завершити цю ініціативу.

Уже в XV ст., а є підстави думати, що й дещо раніше, Окольний замок був поділений на «подвор’я», які становили власність шляхти, осілої в Луцькому повіті. Їх можна було обмінювати або продавати. На цих «подвор’ях» будували доми, проведено навіть вулицю. У середині XVI ст. їх нараховувалося 30.

Обов’язком цієї шляхти було утримання в належному стані городней. Це були своєрідні дерев’яні блокгаузи, обкидані глиною, на яких були встановлені накриті сходи, якими можна було безпечно пройти під захистом дашка від однієї вежі до другої. Бідніші об’єднувалися разом, щоб виставити одну городню.

На схід від брами Окольного замку, яка містилася там, де сходилися вулиці Домініканська й Кармелітська, ще в середині XVI ст. проходила дерев’яна стіна. Вона складалася з великих і абияк збудованих городней. Між ними височіли чотири дерев’яних вежі. Все разом було в такому стані, що, на думку люстратора, похвалити не було чого.

На захід від брами йшов мур, теж із чотирма вежами. На жаль, і він мав велику щілину, яка негайно вимагала ремонту. Вздовж муру стояли городні, які мали слугувати місцем сховку в разі небезпеки. Майже всі вони були в жалюгідному стані.

Замкова вежа. Фото 1934 р.

Генетично городні походять зі старовинного способу будувати укріплення. Спочатку ставили дві паралельні міцні дерев’яні стіни, які густо сполучали поперечними перегородками, окремі комори-городні утрамбовували землею, зовні обкидали глиною – і стіна, а водночас і вал городу, була готова. Звідси походять городні в Луцькому замку, які за захистом муру перетворилися в приміщення, в певній мірі придатні для проживання.

Ця частина укріплення Окольного замку, яка складалася з дерев’яних, абияк збудованих і не заповнених усередині землею городней, у військовому плані не представляла жодної вартості. Усіх городней в Окольному замку нараховувалося близько 70. У Верхньому їх не було взагалі. Здається, що з часів бунту Хмельницького їх зовсім перестали будувати. Стіни Окольного замку теж, як видно, не докінчили. В результаті Луцьк уже в XVII ст. не міг входити в рахубу як укріплений населений пункт.

Перший мурований дім для використання власником почав будувати у Верхньому замку в середині XVI ст. єпископ Фальчевський. Цей будинок мав 28 сажнів довжини, шість ширини, 10 висоти. Накритий був черепицею. Стояли також старі дерев’яні хороми, вже дуже поруйновані. Кафедральна церква вже тоді була мурована. На нижньому замку, окрім згаданих раніше церков Святого Дмитра і Якова, єпископ Фальчевський почав мурувати католицьку катедру, первісно збудовану з дерева.

Ми зовсім не знаємо, як виглядало забезпечення зброєю луцького городу в давні часи. Перші дані про це ми маємо лише з половини XVI ст. Окольний замок тоді жодної зброї не мав. На Верхньому в 1545 р. було 10 гармат, переважно малих, без коліс і лафетів; вони містилися на вежах. Одна велика гармата стояла на землі, а ще одна згоріла під час пожежі замку. Від неї залишилося 45 каменів бронзи. Крім того, була 31 хороша гаківниця, ручна рушниця великого калібру, оснащена гаком під дулом, завдяки чому її можна було оперти у стрільниці. Нараховувалося також п’ять київ – примітивних рушниць, які складалися тільки зі ствола і запалу. Вони були ненадійні у стрільбі.

Боєприпасів для цієї всієї «артбатареї» мали дуже обмаль. Куль для гаківниць було всього 250, пороху – п’ять каменів; для рушниць – 192 кулі та 1,5 каменя пороху. Крім того, знайдено по 12 каменів олова, селітри і пороху для гармат, а також дві камені сірки. Насправді був замковий пушкар, але від старости він жодних грошей не отримував, тож нічого не міг зробити. Жодних запасів продуктів не було. Замок теж не мав ні колодязя, ні «потайника» – прихованого проходу до річки, бо Стир плинув одразу ж за замковою стіною.

Люстрація 1662 р. приносить нам кілька нових деталей. До більших гармат куль не було взагалі, а з менших жодна не мала навіть 30 куль. Вони були величною з гусяче або качине яйце, залізні, облиті оловом. Гаківниць нараховувалося 65, деякі без курків, але куль до них було тільки 206. Запас пороху, олова та селітри порівняно з люстрацією 1545 р. зменшився. Схоже, що про забезпечення Луцького замку зброєю востаннє серйозно думали десь на зламі XV і XVI ст. Особливо загрозливою тоді була татарська небезпека. Пізніше вже нової зброї не купували, а те, що залишилося з тих часів, поволі зношувалося.

Тільки одну довгу облогу витримав Луцький замок, коли в 1431 р. Ягайло оточив у ньому прихильників збунтованого Свидригайла. Воєнні дії не принесли великих збитків, гіршою виявилася пожежа.

Король Сигізмунд I у 1538 р. підтвердив права Мацея Угриновського, київського поміщика, на володіння власними маєтками, адже його старіші документи згоріли під час пожежі Луцького замку. Пожежа та могла статися або того ж самого року, або попереднього. Шляхтич у разі втрати документів довго не чекав, а негайно намагався отримати нові. Тоді згоріли старі готичні куполи на баштах, які замінили в другій половині XVI ст. ренесансними аттиками.

Козацькі бунти завдали потужного удару Луцькому замкові. Згідно з люстрацією 1660–1663 р. він не мав уже ані жодного бланкування, ані дахів на вежах. Усі склепіння і стропи завалилися. Стіни були пошкоджені, а вогнепальної зброї не було жодної. У пригороді стояло багато шляхетських дворів і кам’яниць. Замок уже тоді був руїною, якої ніхто не збирався ремонтувати. Лише в 1789 р. староста луцький і стольник литовський Юзеф Чарторийський наказав розібрати рештки колишнього королівського палацу і збудувати одноповерховий мурований дім для суду й архіву. Зі стін Окольного замку залишилася тільки дрібна частина. Ми навіть не знаємо, коли їх зруйновано. Найпевніше, в епоху поділів [Польщі] їх поступово розібрали міщани, користуючись відсутністю нагляду.

Російський уряд замком та іншими пам’ятками Луцька цікавився мало. В 1859 р. навіть мали продати на розбирання одну замкову башту, яка нібито грозила завалитися, але на це не погодився начальник «юго-западнаго края». Скерований ним інженер у 1864 р. ствердив, що башта в доброму стані, а замку не варто руйнувати. Після цього вердикту 16 років тривала переписка з різними управліннями, але жодне з них не хотіло виділяти кошти на консервацію замку, хоч усі погоджувалися, що ця цікава пам’ятка цілковито її заслуговує.

Західна вежа Луцького замку. Гравюра Едварда Гораздовського

Урешті в 1881 р. Луцьк отримав «городовоє положеніє» і на нього як на самостійну міську громаду поклали опіку над замком. Міська влада розпочала реалізацію цієї опіки з написання в 1885 р. прохання про субсидію в розмірі 4000 рублів. Міністерство внутрішніх справ згодилося, що замок вимагає консервації, проте нічого не дало. Міська рада вирішила закликати до пожертв жителів Луцька, але цю ухвалу скасували як невідповідну закону.

Варто згадати, що в той час замкові стіни були оточені старими будинками з ґонтовими мансардними дахами і ґанками, опертими на колонах. Старі будинки занепадали, а на їхньому місці поставали нові, криті вже бляхою, проте цілковито безстильні. Врешті в 1887 р. міська рада виділила на ремонт замку 228 руб., у 1888 р. – 232 руб. та в 1890 р. – 163 руб. Крім того, було використано цеглу з бернардинських споруд, які віддали місту. Ось ця сума 623 руб. становить усе, що було виділено на консервацію замку за російського правління.

Луцьк, головний вхід до замку Любарта. Листівка 1918 р.

Підмурували стіни та башти, металевими скобами зв’язали щілини, замурували прохід у стіні і провели нівеляцію всередині для кращого відтоку води. Більше місто зробити не могло й вирішило подальшу консервацію проводити коштом держави.

Водночас інженер Щигельський подав лист до київського генерал-губернатора про необхідність консервації замку і додав до нього кошторис на 3551 руб. Ця справа цікавила також історика О. Левицького, який вказав, що цю суму можна зменшити, використовуючи готовий матеріал. Проте міська рада не могла нічого виділити, а державна влада не поспішала витрачатися. В 1910 р. інженер-архітектор К. Іваніцький опрацював детальний кошторис. Імператорська археологічна комісія підтвердила, що ремонт замку дуже необхідний, але початок війни в 1914 р. унеможливив реставраційні роботи.

Справа консервації замку на цей момент така ж термінова, як і перед початком світової війни, але, на жаль, поки що так само має мало шансів на реалізацію.

***

Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.

(Далі буде).

Анатолій Оліх

На головному фото: Луцьк, вид на місто з валів замку. Листівка 1920–1930 рр.