Скільки разів сідаю за фейлетон і розмірковую, кого чи що взяти на тапету, стільки разів приходить мені до голови думка придивитися дещо ближче до професії, яка міститься в категорії «політика». Однак щоразу мої найближчі відмовляють мене від цієї теми, кажучи, що це слизька справа і що краще залишатися у святому спокої.
Тож, хоч язик і пальці в мене свербіли, піддавшись наполяганням та вмовлянням, я довгі місяці відкидала проблематику, яка може так сильно розпалити не одну голову. Цього разу я вирішила не відступати й, хоч побіжно, без детального аналізу і демонстрації особистих уподобань у цій сфері, все ж придивитися до політиків.
Прочитавши відповідну дефініцію у «Вікіпедії», можна довідатися, що політик – це особа, котра діє в галузі, головною метою якої, повторюючи за Платоном, є реалізація ідеї добра. У свою чергу Аристотель зазначав, що політика – це мистецтво управління державою, визначальною ціллю якої є спільне благо, а будь-яка дія, підпорядкована й націлена на цю мету, виправдана.
Це говорить «Вікіпедія». А що на це – життя і людський досвід? Так собі думаю, що в багатьох випадках, то й кінь розсміявся би. О, як же часто у справах, пов’язаних із народними обранцями, з’являються такі слова, як кумівство, викривлення закону або брутальне ним нехтування, зухвалість, непрофесійність, некомпетентність. Тобто вирази, значення яких не належить до набору позитивних характеристик людини і політика особливо.
Ідея добра та спільне благо – це питання, якими могли займатися Платон і Аристотель, формулюючи принципи й закони, що описують справедливе і гідне управління державою. Це теорія. Натомість досвід показує цілковиту або, в кращому випадку, часткову невідповідність між теорією і практикою.
Хіба що діяльність деяких політиків ми розумітимемо як місію Робін Гуда, який відбирає в багатих і роздає бідним. І тими бідними є самі політики. Така собі нова філософська течія. Залишається тільки сподіватися, що в довгостроковій перспективі вона не приживеться, а здоровий глузд, честь, гідність та розум візьмуть гору над людською підлістю.
Узяти щось на тапету (wziąć coś na tapetę), тобто виявити зацікавленість якоюсь темою.
Слизька справа, слизька тема (śliska sprawa, śliski temat) – дискусійна, суперечлива тема.
Язик свербить (język świerzbi) тоді, коли ми хочемо щось сказати, розсекретити.
Щось розпалює голову (rozpala coś głowę), тобто викликає сильні емоції.
Кінь розсміявся би (koń by się uśmiał) – це іронічне окреслення якоїсь ситуації.
Робити щось на довгострокову перспективу (robić coś na dłuższą metę), тобто розраховане на довгий проміжок часу.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG
