У житті кожної людини настає момент, коли вона з примусу чи власної волі випорхує із сімейного гнізда. Досягнувши певного віку, вважаючи себе особою, яка з’їла всі розуми світу, вона вирушає у свою путь.
Людина залишає позаду (чи принаймні так думає) все, що раптом їй стало здаватися незрілим, обмеженим, дещо відсталим або просто таким, яке не відповідає її ні звідси ні звідти вирослим амбіціям. Це річ досить поширена й нормальна.
Кожен представник конкретного покоління шукає місце, де можна влаштувати своє життя так, як він собі вимріяв. Тому дехто їде на край світу, щоб там реалізувати свої плани. Виходить із цим по-різному, тому що світ як складна система зазвичай непередбачуваний і життя, ретельно сплановане від А до Я, часто складається в зовсім інакшу мозаїку.
Як хом’яки в колесі, бігають стурбовані, втомлені люди довкола своїх суєтних справ, рідко поглядаючи в ту сторону, з якої вирушили в дорослість. Цим самим вони роблять величезну помилку, яку (принаймні декотрі) колись збагнуть.
Вони не мають часу, бажання або знаходять тисячі причин, через які відвідують рідні сторони від великого дзвону. З’являються лише на хвильку, не встигнеш оком моргнути. Вип’ють чаю, кинуть оком на старий мотлох і вже їх немає. Летять до своїх важливих справ.
Проте з плином років, як тільки досвід і зрілість отримають право голосу, ці самі завсідники великого світу, які поїдають устриць, спаржу й омарів, запиваючи їх білим вином із верхньої полиці, відвідують свої рідні краї і… Раптом прозрівають.
Тут до них, як і раніше, звертаються ще живі однолітки батьків. Просто, по імені. Ось продавчиня в магазині ставиться до них не як до анонімного клієнта, а як до доброго друга, з яким може потеревенити про що завгодно. Ось майстер із СТО згадує заливайку на свіжих грибах, яку й ми дуже добре пам’ятаємо і яку не можна замовити в жодному ресторані світу.
Розуміння приходить раптово. Воно як грім серед ясного неба. У цій маленькій, можливо, страшенно відсталій батьківщині ми знаходимо найчудесніший смак світу. Смак дитинства.
Сімейне гніздо (rodzinne gniazdo), тобто рідний дім та його найближчі околиці, село, містечко.
Вирушити на кінець світу (ruszyć na koniec świata), тобто дуже далеко, в невідомість.
Бігати як хом’як у колесі (biegać jak chomik w kółku), тобто насправді без сенсу, виконувати непотрібну роботу.
Робити щось від великого дзвону (robić coś od wielkiego dzwonu), тобто дуже рідко.
Заливайка (zalewajka) – дуже відома в околицях Лодзі традиційна сільська юшка.
Щось падає на людину як грім з ясного неба (coś spada na nas, jak grom z jasnego nieba) – людина раптово опиняється в ситуації, якої абсолютно не очікувала. Це може бути інформація, новина, а також відчуття, враження.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
