Ще в ранньому дитячому віці я чула короткий віршик, який часто повторювали – задля кращого розуміння, а також для закарбування в пам’яті. Його цитували всі дорослі, а я та мої однолітки могли його відтворити із закритими очима вночі-опівночі.
Він звучав так: «Чужа власність – річ священна, правом бережеться; хто цьогó не пам’ятає, злодієм той зветься». Симпатична поезійка, чи не так? Проста й однозначна у своєму очевидному наративі. Багато років я вважала, що чиясь власність – це тільки й виключно те, що всі вважають матеріальними благами. Від олівця з гумкою до грошей у гаманці.
Водночас із підростанням і виходом із телячого віку я відкрила, мабуть, як і багато інших людей на матінці-землі, що деякі громадяни, м’яко кажучи, не дуже правильно поводяться не тільки відносно чужого майна, а й відносно інтелектуальної власності. Тобто, простіше підходячи до справи і викладаючи її просто з мосту, частина людства, яка, на щастя, залишається в однозначній меншості, привласнює собі права на інтелектуальну власність, яка в жодному разі не є витвором їхнього «кмітливого» розуму.
Посилаючись на літературу, можна навести приклад Никодима Дизми із роману Тадеуша Доленги-Мостовича «Кар’єра Никодима Дизми», який, почувши під час розмови про ідею порятунку сільського господарства, видав її за власну і вибудував на ній кар’єру в суспільстві. Фу, як негарно!
Може статися й така історія, коли якась людина цілком свідомо оминає заслуги, працю та інтелектуальний внесок інших фахівців у проєкт, який врешті видає за свій і виключно свій. Або маргіналізує чи навіть замовчує авторство використаних у своїй праці чужих ідей, щоб тільки їй випала всяка честь і слава, щоб виключно їй припали всі лаври.
Така негідна людинка тільки виглядає нагоду досягти успіху та показати свою мізерну особу як титана новаторської думки, досі невідкритої й неможливої для осягнення іншими поїдачами хліба. Неважливо, що ці ідеї, проєкти, сценарії належали іншим. Характерно, що, вдаючи симпатію, під плащиком приязні вона використовує працю інших, щоб перед громадськістю представити її як власну.
Ось така людина є, як говорив барон Кшешовський, один із героїв культового роману Болеслава Пруса «Лялька», дуже несмачною.
Уночі-опівночі (w nocy o północy), тобто в будь-який час, завжди.
Говорити або робити щось із закритими очима (mówić lub robić coś z zamkniętymi oczami) означає, що людина добре знається на тому, що робить, має великий досвід.
Телячий вік (wiek cielęcy) – це ранні дитячі роки, інколи також юні.
Говорити просто з мосту (mówić prosto z mostu), тобто прямолінійно, чітко і ясно, відкрито.
Несмачна людина (człowiek niesmaczny), тобто така, поведінка якої негідна, неадекватна.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
