Літо – це час, коли харцери та зухи вирушають до довгоочікуваних таборів, щоб провести час із друзями, відкрити нові місця та здобути цінні вміння. Якою не була б погода, вони рухаються вперед – жодна злива не стане на заваді їхнім пригодам та навчанню.

Саме під цією назвою в квітні 1973 р. відбулася прем’єра фільму Станіслава Бареї. Комедія, яка, як більшість стрічок цього режисера, у кривому дзеркалі показувала сучасні реалії. В ті часи, які давно і слушно минули, цензура від великого дзвону дозволяла транслювати щось таке, що становило певний кран безпеки для громадян краю на Віслі.

Кілька років тому одна моя знайома сказала, що її батько ненавидить поляків. Я запитала: за що? Вона відповіла: за те, що поляки виселили їхню родину з Холмщини в Україну.

У № 4 часопису «Земля Волинська» за 1938 р. вийшла стаття краківського археолога Габріеля Леньчика «Волинь учора і сьогодні». Його спостереження показують історію волинського краю з незвичайного, дуже особистого ракурсу.

Як говорить старе прислів’я: «Кожна мишка свій хвостик хвалить». Так і ми вирішили хоч трошки цей хвостик прорекламувати. Вчити і заохочувати вчитися можна різними методами.

Колишнього поліціянта Фелікса Цепіля працівники НКВД у Ковелі арештували 6 листопада 1939 р. Підставою для затримання стала заява члена комуністичного руху.

XXXIII літні Олімпійські ігри вже завершилися. І на попередніх, і на цих багато спортсменів назавжди увійшли в історію та посіли своє місце в пантеоні зірок спорту. Для кожного польського вболівальника здобутий через 48 років титул олімпійських віцечемпіонів у волейболі серед чоловіків є і буде причиною гордості, радості та зворушення, а герої цього успіху назавжди залишаться в пам’яті поляків.

На католицькому кладовищі біля неіснуючого села Острівки у Волинській області відбулася чергова пам’ятна жалобна меса за невинно вбитих поляків, місцевих жителів.

«Я народилася в Маневичах, на вулиці, на якій мешкаю і зараз. За Польщі це була Головна, потім її перейменували на Червоноармійську, а нині вона Козацька. Хоч їздила багато по світу, але Маневичі не покинула», – розповідає 72-річна Галина Козлова.

Усі хочуть випити кави біля Ейфелевої вежі. Щоб було романтично і з видом на Париж. Я вже пила.