Цей фоторепортаж присвячую пам’яті Юрія Новака, на якого всі казали Гриць, – українця з Великого Мидська, який урятував поляків із колонії Мельникове.
У перші місяці становлення радянської влади на західноукраїнських землях до радянських казематів потрапило чимало вчителів польських шкіл, яких зарахували до категорії «соціально-небезпечних». Наш черговий нарис присвячений Мар’яну Ставяжу – вчителю рівненських шкіл № 6 та 14.
У 1910 р. Болеслав Прус відвідав Волинь. Після цієї подорожі він написав есе «Волинські нотатки», які опублікували в кількох частинах на шпальтах «Ілюстрованого тижневика». Віктор Літевчук надав нам із власної колекції № 52–53 цього видання, які містять III і IV частини «Нотаток».
Комплекс споруд колишнього костелу Святого Станіслава і Анни в селищі Луків Турійського району Волинської області, що складається із храму й будинку священика, є пам’яткою архітектури загальнонаціонального значення XVI–XVIII ст.
На перший погляд, кожна літня школа польської мови в Замлинні – це 12 прекрасних днів, упродовж яких діти й молодь корисно проводять вільний час. Вони вивчають мову, створюють щось нове на художніх майстер-класах, відкривають свій потенціал на заняттях з арт-терапії та займаються багатьма іншими цікавими речами.
У редакції «Волинського монітора» відбулася розмова з Робертом Чижевським, головою фонду «Свобода і демократія». Роберт – онук Григорія Чижевського, міністра внутрішніх справ Української Народної Республіки, полковника Армії УНР.
Багато змінилося з часів Революції гідності в Україні. Позитивні зміни я спостерігала у прямому ефірі під час святкування 27-ї річниці Незалежності.
У ці серпневі дні, як і щороку, в Костюхнівці відбулося харцерське свято. 24–25 серпня Центр діалогу «Костюхнівкa» Лодзької хоругви «Союзу польського харцерства» і Генеральне консульство РП у Луцьку організували урочистості з нагоди 100-річчя відновлення Польщею незалежності, Року харцерства та 20-річчя харцерської служби на Волині.
Суня була невеликою бідною колонією, де лише кільком господарям не бракувало запасів до нового врожаю. На неї напали, спаливши, вночі 30 липня 1943 р.
Генрика Сенкевича читали, він був потрібний, його твори перекладали. Він належав народу як письменник, який не забув свого коріння і пам’ятав, що в його грудях б’ється польське серце.