18 вересня в мистецькому просторі «Ангар» у Луцьку відбулася публічна розмова «Олена та Ірина Левчанівські: відновлення та збереження пам’яті». Учасники говорили про архівну спадщину Левчанівських, дослідження їхнього життя та способи зробити їхню історію відомішою для сучасників.

Зустріч організував незалежний луцький театр «Гармидер» у межах проєкту «Кімната Левчанівської», який підтримав Український культурний фонд. Це перша із трьох запланованих публічних розмов, присвячених життю, діяльності та спадщині політикині, інтелектуалки й громадської діячки, сенаторки Другої Речі Посполитої в 1922–1927 рр. Олени Левчанівської, ув’язненої радянською каральною машиною та страченої НКВС, а також її доньки Ірини – зберігачки родинної пам’яті й дослідниці Луцька.

До розмови долучилися дослідники, працівники архіву, представники освіти та театру. Модерувала дискусію культурологиня, режисерка та керівниця театру «Гармидер» Руслана Порицька.

Серед спікерок були кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри хореографії Волинського національного університету імені Лесі Українки Леся Косаковська, начальниця відділу інформації та використання документів Державного архіву Волинської області Любов Коць та директорка Линівської початкової школи імені Олени Карпівни Левчанівської Олена Никитюк.

Значна частина першої розмови була присвячена постаті Ірини Левчанівської, яка зберігала пам’ять про родину та досліджувала минувшину Волині.

«Ірина Олександрівна дуже багато фотографувала, записувала, збирала. Вона фактично документувала той світ, у якому жила», – розповіла Леся Косаковська.

За словами учасників заходу, Ірина Левчанівська залишила після себе значний масив матеріалів – фотографії, документи, записи, листування та інші свідчення. Нині майже сім тисяч матеріалів із її особистого архіву зберігаються у Державному архіві Волинської області. Команда театру «Гармидер» звернулася до них під час роботи над виставою-дослідженням «Кімната Левчанівської». Прем’єра запланована на 17 жовтня.

Під час зустрічі наголошували, що цінність цієї спадщини полягає не лише у самих документах. Через фотографії та особисті записи можна побачити повсякденне життя людей, архітектуру Луцька, культурне середовище та події, свідком яких була Ірина Левчанівська.

Важливе місце у спогадах про Ірину Левчанівську посідає і її любов до книг. Учасники дискусії згадували, що вона уважно ставилася до історичної та культурної літератури й навіть у радянський період намагалася зберігати та передавати інформацію, яка могла залишитися поза офіційним наративом.

Про необхідність зберігати не лише архівні документи, а й особисті спогади говорила Любов Коць.

«Якщо у вас є якісь спогади, якісь документи, фотографії, листи, їх потрібно передавати до архіву. Важливо, щоб ми знали, хто це написав і коли», – зазначила працівниця Державного архіву Волинської області.

За її словами, навіть невеликий особистий запис може стати важливим історичним джерелом для майбутніх дослідників.

Ще одне місце збереження пам’яті про Олену Левчанівську – музей у Линівській початковій школі її імені. Його відкрили 9 лютого 1996 р. до 115-ї річниці від дня народження Олени Левчанівської. У музеї зберігаються фотографії, документи та особисті речі, пов’язані з її життям.

Як розповіла Олена Никитюк, Ірина Левчанівська приїжджала до школи, цікавилася роботою музею та спілкувалася з учнями й педагогами.

Під час дискусії також обговорили те, як сьогодні можна зробити постаті Олени та Ірини Левчанівських помітнішими в публічному просторі. Серед ідей – встановлення пам’ятника, надання одній із вулиць імені Олени Левчанівської, створення інформаційних таблиць та популяризація вже виданих досліджень, частина яких виходила невеликими накладами, через що сьогодні їх непросто знайти.

Присутні ділилися спогадами про Ірину Левчанівську та обговорювали документальний фільм режисера Михайла Ткачука «Пані сенаторка», присвячений Олені Левчанівській.

Під час розмови неодноразово звучала думка, що пам’ять про історичні постаті зберігається не лише в архівах чи музейних експозиціях. Вона продовжується через особисті спогади, дослідницьку роботу, книги, фотографії, театральні постановки та розмови між поколіннями. Саме це дає можливість повернути їхні історії у сучасний культурний та історичний простір.

Наступна публічна розмова відбудеться 30 вересня о 18:30 у мистецькому просторі «Ангар». Третя запланована на жовтень.

Текст і фото: Ангеліна Сусь