Уже чотири місяці платформа «Алгоритм дій» реалізує за підтримки Українського культурного фонду дослідження постаті скульптора-наївіста Станіслава Сарцевича, який жив і творив у Луцьку.
«У спільноті, яка допомагає нам розказувати про цього дивовижного митця, є і науковці, і мистецтвознавці, і музейники, і його родина», – зазначила культурологиня й кураторка проєкту Руслана Порицька.
У рамках проєкту заплановані різні заходи, покликані зібрати інформацію та розповісти світу більше про цього скульптора-наївіста. Це, зокрема, низка публічних розмов, дві з яких уже відбулися в Центрі розвитку креативних індустрій «Або Або» в Луцьку.
28 серпня тут пройшла зустріч, під час якої Руслана Порицька, мистецтвознавиця й дослідниця творчості наївістів Зоя Навроцька, колекціонер Віталій Войтович та мистецтвознавець Олег Сидор-Гібелинда розповіли про феномен мистецтва наїву. Вони представили творчість луцьких митців-наївістів Петра Маєвського, Гаврила Остапенка, Сидора Розмірського, Йосипа Петрука та Станіслава Сарцевича.
17 вересня у просторі «Або Або» відбулася публічна розмова про мистецтво наїву та феномен Сарцевича із Зоєю Навроцькою та Павлом Гудімовим зі Львова – колекціонером, куратором і засновником артцентру «Я Галерея».
Під час заходу присутнім представили фотографії, на яких видно митця та його скульптури. Серед них – світлини з родинного архіву Сарцевичів, які дослідникам надали внучки, та фото, оцифровані генеалогом Артуром Альошин зі слайдів, зроблених братом його діда, фотографом Павлом Пастушенком. Присутнім показали також слайди зі скульптурами Сарцевича, передані лучанкою Іриною Артушевською.
«Я ще маленькою дівчинкою заглядала в цей сад», – згадала одна з учасниць заходу, переглядаючи фото з родинного архіву, дбайливо оформлені в альбом командою проєкту.
І це рідкісне щастя, якщо йдеться про митців-наївістів, що такі світлини є, та ще й у такій кількості, зазначили Зоя Навроцька та Павло Гудімов. На жаль, більшість скульптур Станіслава Сарцевича не збереглися.
Платформа «Алгоритм дій» представить невдовзі серію відео «7 розмов про Сарцевича» – сім бесід Руслани Порицької про скульптора з мистецтвознавцями, культурологами та внучками митця. Перше відео, а це розмова із дослідницею його творчості Зоєю Навроцькою, вже доступне для перегляду на YouTube-каналі «Алгоритму дій».
Серед найближчих заходів проєкту – вистава «Раптова казка серед міста» від київського театру «Шарж», у якій актори осмислять спадщину скульптора. Вона відбудеться 27 вересня в луцькому сквері «Зерно» о 17:00.
«Найбільш недосліджена частина – це рід Станіслава Сарцевича, його батьки, сестри, за одними даними, а за іншими – брати. Але є вже й певні зачіпки. Висока ймовірність, що родину просто виселили в Сибір і через те так усе обірвалося й немає даних», – зазначила Руслана Порицька.
Біографію Станіслава Сарцевича ми можемо сьогодні прочитати на сайті Галереї мистецтв Волинської організації Національної спілки художників України. «Я збирав її по крупинках із різних джерел», – каже голова ВОНСХУ Володимир Марчук, який представив на сайті галереї також численні фотографії скульптур Сарцевича, а ще тут є покликання на фільми та публікації про митця.
Оприлюднена на сайті Галереї мистецтв біографія митця частково спирається на текст Світлани Зозулі у «Хроніках Любарта», в якому вона подає факти про Сарцевича, представлені однією з його внучок.
Загалом складається така картина: Станіслав Сарцевич народився у жовтні 1904 р. на Житомирщині. Батька звали Валер’ян, він нібито мав литовське коріння, а мама, ім’я якої невідоме, – німецьке. Батько нібито рано помер, а маму вислали в Сибір. І це фактично вся інформація про цю частину його життя. Невідомо навіть, у якому населеному пункті він народився.
Слово «нібито» недарма з’явилося кілька разів у попередньому абзаці. Проблема в тім, що навіть те, що відомо про родину і життя Сарцевича до Другої світової війни, багато в чому викликає сумніви.
Станіслав Сарцевич був одружений із полькою Юлією Карлівною Розбицькою (1911–1997 рр.), із якою виховав трьох доньок та сина. Дружина теж походила з Житомирщини. Після повернення католикам кафедрального собору Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку була його парафіянкою. Відомо теж, що Сарцевич працював бухгалтером у «собезі», тобто відділі соціального забезпечення.
На жаль, нікого з дітей Сарцевичів уже нема на цьому світі. Пізнавати життєпис скульптора допомагають його внучки та невістка. Саме вони передали дослідникам його щоденник. «Він підказав нам, куди рухатися. Скульптор вів його переважно польською мовою, але також російською, хоча, як згадували внучки, вдома вони розмовляли з ним лише українською мовою», – розповіла Руслана Порицька.
Білі плями в життєписі Станіслава Сарцевича та його родоводі покликане заповнити дослідження, яке в рамках проєкту проводить генеалог Артур Альошин. У розмові з Людмилою Яворською з онлайн-журналу «misto.media» він зазначає, що в документах про відзначення Сарцевича нагородами за службу в радянському війську (Сарцевича мобілізували в 1944 р.), вказано, що за національністю він поляк. Під час пошуків в архівах Артуру Альошину вже вдалося щось знайти, а щось спростувати. Проте його дослідження ще триває.
Станіслав Сарцевич зберігав свої роботи на подвір’ї власного дому на тодішній вулиці Хакімова (нині це Дольна). На ньому можна було побачити завершені скульптури й ті, до яких він ще повертався, щось у них змінюючи. І всі їх розфарбовував. «Бо Бог створив усе в кольОрах», – цитувала Сарцевича Ірина Левчанівська у фільмі-спогаді про нього, знятому Борисом Ревенком.
«Усе постійно змінювалося, наповнювалося іншим контекстом. І кожен клаптик землі заповнювався цими речами. Мистецтвознавець Олександр Найден сказав, що таким чином художник намагався відгородити себе від суспільства, захистити себе від нього, створити власний світ і простір», – зазначила Зоя Навроцька.
Мистецтвознавиця зазначила, що в 1982 р. в одному з найавторитетніших на той час часописі «Декоративне мистецтво СРСР» з’явилася стаття Олександра Найдена про Станіслава Сарцевича (доступна сьогодні на сайті Галереї мистецтв ВОНСХУ). «Автор назвав Сарцевича художником. Не умільцем, не ремісником, не диваком, а художником. Сарцевич і сам тоді зрозумів, ким він є», – акцентувала Зоя Навроцька.
«Його ім’я вже у 80-х роках стояло поруч із такими іменами, як Ніко Піросмані чи Марія Примаченко», – казала у фільмі-спогаді Ірина Левчанівська.
За словами Зої Навроцької, першою скульптурою, створеною Сарцевичем, була фігура оленя. Ця робота відрізнялася від того, що пропонувала тоді масова культура. «Він зробив його дуже майстерно. Це була сенсація. Всі ним захоплювалися. І Сарцевич почав робити наступні скульптури», – сказала дослідниця.
На жаль, зі щонайменше 50 робіт, створених Станіславом Сарцевичем до сьогодні збереглися лише 15 скульптур. Нині вони перебувають у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара» в Києві, який фактично і врятував їх від руйнування. Перед тим вони пройшли шлях із рідного подвір’я до підвалу історико-архітектурного заповідника в Луцьку.
«Там вони й лежали. Я робила спроби, ходила в міську раду, просила виділити місце для них. Проте на мене тільки здивовано дивилися. Тож вони просто лежали, приречені на смерть, доки одного разу до Луцька не приїхав Петро Гончар», – сказала Зоя Навроцька. Під час того візиту на Волинь Петро Гончар, гендиректор Музею Івана Гончара, поцікавився долею скульптур Сарцевчиа. Йому відкрили підвал і показали їх. Він попросив дозволу забрати до Києва хоч одну з них. У заповіднику віддали йому всі, бо розуміли, що не дадуть їм ради.
Як розповів голова ВОНСХУ Володимир Марчук, у 2019 р. була ідея відтворити кілька найвідоміших скульптур митця в скверику біля Галереї мистецтв, але, на жаль, вона залишилася тоді без фінансової підтримки.
Нині ж у рамках проєкту дослідження творчості Сарцевича триває 3D-візуалізація збережених робіт та втрачених скульптур на основі фотографій. Хоча команда проєкту не полишає надії, що збережені скульптури колись таки вдасться експонувати в Луцьку. Поки що на 2 жовтня запланована публічна розмова Петра Гончара з лучанами в центрі «Або Або».
Результати усіх досліджень, біографію, фото, відеозаписи розмов із родиною і мистецтвознавцями та всіх заходів проєкту команда «Алгоритму дій» невдовзі оприлюднить на окремому сайті, присвяченому Станіславу Сарцевичу.
Зараз же за повідомленнями щодо наступних заходів проєкту можна слідкувати, підписавшись на соцмережі платформи «Алгоритм дій».
Текст і фото: Наталя Денисюк
