Емануель Малинський відіграв надзвичайно важливу роль у розвитку сільського та лісового господарства на Волинському Поліссі. Його величні маєтки стали експериментальним полем для впровадження сучасних методів меліорації.

Першу частину циклу про Емануеля Малинського читайте тут, другу – тут.

***

Малинський ініціював низку зразкових меліоративних робіт, які радикально змінили місцевий підхід до управління землею та водними ресурсами. Завдяки його рішучості та інвестиціям регіон отримав не тільки покращення якості ґрунтів, але й розширив потенціал для розвитку сільського господарства.

У березні 1907 р. петербурзький тижневик «Край» описав значні аграрні інвестиції Емануеля Малинського, спрямовані на розвиток інтенсивного сільського та лісового господарства. Ключовим проєктом було будівництво під’їзної залізниці довжиною 42 версти (близько 44 км), що з’єднувала станцію Яринівка (пізніша назва Малинськ) із Руднею Бобровською.

Будівництво, розпочате у травні 1906 р., мало на меті раціональне використання лісових угідь площею близько 42 тис. десятин. Однак проєкт зіткнувся з труднощами, зокрема протестами місцевого населення, яке побоювалося, що залізнична колія проходитиме через селянські землі. Малинський, намагаючись мінімізувати конфлікт, запропонував селянам можливість вибору найкращих ділянок панських земель в обмін на території, передані під залізницю. Хоча його філантропічна політика була спрямована на покращення становища місцевої громади, вона зустріла спротив, а деякі сусіди побоювалися, що такі дії можуть деморалізувати селян.

Емануель Малинський. Джерело: «Наш рік, Календар на 1913 рік», Варшава 1913

Під час Всеросійської виставки в Києві в червні 1913 р. Емануель Малинський представив свої досягнення і плани щодо меліорації Волинського Полісся. Його павільйон «Дім Березне» вирізнявся не лише оригінальною архітектурою, а й чудовим декором з елементами дикої природи, що відображав багатство березнівських лісів. Виставка демонструвала плани дренажу полів у фільварках Зірне (з винокурнею та резиденцією), Чернило та Студнярово, проєкти меліорації у фільварку Поляни, а також заходи з утилізації болота на Малушці.

Малинський звертав увагу на необхідність осушення березнівських лісів та будівництва системи дренажу, що було ключовим для покращення якості ґрунтів. Модель рибних ставків у Полянах ілюструвала його бачення розвитку місцевого рибного господарства. Дії Малинського, які підкреслювали сучасний підхід до управління природними ресурсами, не лише сприяли прогресу сільського господарства в регіоні, а й приносили користь місцевій громаді, подаючи приклад для інших волинських землевласників.

13 червня 1913 р. «Dziennik  Kijowski» написав: «Якби інші волинські землевласники пішли слідами пана Емануеля Малинського і не шкодували коштів на меліоративні роботи, прогрес сільського господарства був би тут забезпечений, а багатство краю зросло би суттєво. Тому неабиякою громадянською заслугою Емануеля Малинського є те, що ціною кількох сотень тисяч рублів він ініціював на Волинському Поліссі такі важливі меліорації».

Невідомий досі матеріал, який я знайшла в Національній бібліотеці у Варшаві, походить із київського журналу «Kłosy Ukraińskie» за 1914 р. і описує маєток Зірне напередодні Першої світової війни, розповідаючи про вплив власника на розвиток сільського господарства та культуру регіону. Він містить інформацію про візит членів Луцького та Рівненського сільськогосподарських товариств, які оглянули меліоративні роботи на території маєтку, де поруч із величезними лісами було близько 14 тис. десятин заболочених земель. Було вирішено перетворити їх на зразкові луки та орні поля.

Меліоративними роботами займався відомий спеціаліст, інженер Вацлав Сікорський, директор Київського меліоративного бюро. Учасники екскурсії спершу відвідали рибне господарство у фільварку Поляни, а потім спостерігали за дренажем полів, який якраз проводився в той момент. Дренаж здійснювали за допомогою дренажних трубок (сочків), які виготовляли на власному заводі-цегельні. Кульмінаційним моментом екскурсії став огляд так званих торф’яних, тобто болотних, культур, що мають першочергове значення для величезних територій Полісся. Учасники оглянули так звані природні і штучні луки, створені на болотах.

Досі було відомо про меліорацію, яку проводив Йосип Жилінський на землях Малинського в 1874–1897 рр. Нові матеріали з київського журналу «Kłosy Ukraińskie» доповнюють знання про меліоративні роботи, проведені на території маєтку Малинського. Вони підкреслюють інноваційний підхід інженера Вацлава Сікорського до меліорації, який сприяв створенню зразкових лук і орних полів. Також описано пілотні дії Емануеля Малинського в модернізації сільського господарства, що мали ключове значення для розвитку Волинського Полісся. Його залученість до цих робіт стала важливим внеском в економічний і соціальний розвиток території.

Меліоративні роботи на болотах. Джерело: «Kłosy Ukraińskie», Київ, червень-липень 1914, № 7–8

Стаття детально описує красу резиденції Малинського в Зірному. Автор зазначає, що Малинський, відомий як європейський спортсмен, попри це виявляє величезну повагу до землі, підтримуючи та розвиваючи свою спадщину з великою турботою про високу культуру.

У публікації підкреслюються смак, естетика і комфорт, що панують у резиденції. Описуються інтер’єр палацу, парк і різні будівлі в англійському стилі: «Зірне, резиденція Емануеля Малинського, за три версти від містечка Березне, – це один із найгарніших куточків Волині. Мало де можна зустріти стільки смаку, стільки турботи про естетику і комфорт, як у Зірному. Палац дуже затишний, інтер’єр виконаний в англійському і шотландському стилях. Багато гравюр, стильних виробів із бронзи, мармуру та порцеляни, мініатюр і мистецьких дрібниць. І серед цієї вишуканої англійської атмосфери один великий салон є точною копією салону в Мальмезоні. Інші будівлі в чудовому парку Зірного також виконані в англійському стилі. Так, стайня-возовня є копією старої таверни під Ліверпулем, водонапірна вежа – копія старої вежі університету в Глазго. Особливої уваги заслуговує в Зірному «спортивний павільйон». Поруч із вишуканими залами для гімнастики та спортивних вправ тут облаштовано найсправжніший американський «бар» – чоловічий клуб із високим буфетом, зі світлом, приглушеним різнокольоровими вітражами, із затишними кріслами, безліччю мисливських трофеїв та афіш кабаре. В цьому спортивно-аристократичному закладі панує дивовижна атмосфера, ще більш незвичайна, коли уявляєш собі, що це відбувається в тихому волинському селі, де п’ють віскі з водою… в найтиповішій атмосфері великого міста!»

Палац із боку парку. Джерело: «Kłosy Ukraińskie», Київ, червень-липень 1914, № 7–8

Спортивний павільйон. Джерело: «Kłosy Ukraińskie», Київ, червень-липень 1914, № 7–8

Автор статті зазначає: «Європеїзм, витончена культура, вишуканий смак відчуваються у всьому в резиденції пана Малинського. Навіть гостьові кімнати – це справжній «Брістоль» столичного рівня з чудовими меблями, ваннами, електричним освітленням і всіма зручностями першокласного готелю. Гість, який випадково потрапив у цей волинський куточок, відчуває тут дивовижний зв’язок із цивілізованим світом. І посеред сільської тиші насолоджується всіма досягненнями людського генія. А коли настає ніч, коли в алеях зірненського парку запалюються великі дугові лампи, коли з відчинених дверей кольорового бару лунають сміх і вигуки веселих спортсменів, коли на сріблясті від місячного світла ставки випливають білі лебеді, то направду серед боліт похмурого Полісся раптом постає казка з тисячі й однієї ночі».

Обкладинка книги Емануеля Малинського «Нова Польща. Аграрна реформа проти приватної власності», Щенсне, 2019

Краєзнавець Олександр Романчук писав, що маєток Емануеля Малинського в Зірному мав тенісний корт та злітну смугу для літаків «Фарман». У 1928 р. до Зірного привезли американський легковий автомобіль марки «Форд». Автомобіль їздив до Березного ґрунтовою дорогою, висипаною та засіяною травою, по якій заборонено було пересуватися возами.

У публікації «Ці легендарні Малинські» в «Надслучанському віснику» (№ 45 за 1999 р.) Олександр Романчук зазначив, що, крім автомобіля, в маєтку було 12 коней, яких запрягали по двоє, четверо або шестеро в бричку, фаетон чи кабріолет, залежно від того, куди вирушав пан або яких гостей фурмани їхали зустрічати чи відвозити на залізничну станцію. Під час поїздок пана до костелу фурмани, залежно від пори року, вдягали спеціально пошиті для них літні або зимові костюми.

Щодня фурмани спеціальним возом їздили до Березного по пошту, яку привозили в сумці на плечі. На пошті забирали листи, газети та журнали. У єврейських крамницях у Березному для панського столу, за записками, купували продукти, які в Зірному зберігалися в спеціальному льосі біля кухні. До 1914 р. кухня розташовувалася неподалік палацу, а в 1920-х рр. її перенесли до палацу.

Як згадувала колишня помічниця кухарки Євгенія Сирота (у дівоцтві Бернацька), спогади якої записав Олександр Романчук, Емануель Малинський любив гречані вареники із сиром. Він рідко приймав гостей. Лакеями в палаці були Юзеф Кулінський, Борис Марчук і Сильвестр Гермашевський – дід польського космонавта Мирослава Гермашевського з польської колонії Липники.

Із віднайденого архівного документа від 4 лютого 1920 р. маємо підтвердження, що Емануель Малинський володів п’ятьма маєтками на Волині: в Рівненському повіті це були Березне та Невірків (маєток, успадкований від дядька Яна Малинського), у Старокостянтинівському повіті – Ожигівці (також дістався у спадок від Яна Малинського), в Дубенському повіті – Більче, в Новоград-Волинському (Звягельському) повіті – Забара. Після смерті матері 8 вересня 1924 р. він став єдиним спадкоємцем і отримав право на все майно.

Аналіз документів вказує на те, що початковий розвиток маєтку був ініціативою батька Емануеля, Мiхала Малинського, який успішно збільшував площу орних земель. За заповітом він отримав 700 акрів орних земель і впроваджував сучасні агротехнічні рішення, що сприяло значному розширенню володінь Малинських. Емануель Малинський, успадкувавши від батька величезні земельні володіння, 60 тис. десятин землі, продовжив його справу і розвивав родинний маєток.

«Виробляли борошно і цукор із зерна і буряків з власних полів. Папір, дошки та всі дерев’яні вироби постачали власні ліси», – так Емануель Малинський описує у книзі «Дві дороги» історію великих маєтків до земельної реформи. І додає: «Це був не лише обмін працею та оплатою, а й обмін прихильністю та вірністю».

На жаль, події Першої світової війни та подальші політичні зміни, включно із земельними реформами, призвели до занепаду маєтків. Після війни Малинський критично оцінив нові порядки, а його маєток був розділений через підписання Ризького договору. Нова східна межа Речі Посполитої розділила володіння на частини, і вся власність в Ожигівцях, а також частина маєтку в Невіркові опинилися поза межами Польщі, у складі Радянського Союзу. Попри це, латифундії Емануеля Малинського входили до десятка найбільших землеволодінь у Другій Речі Посполитій.

Відповідно до того, як політика Другої Речі Посполитої ставала все менш прихильною до землевласників, Малинський зіштовхнувся з боргами та парцеляцією свого маєтку. Хоча він намагався врятувати ситуацію, зокрема, через розведення коней для потреб Корпусу охорони прикордоння, економічний стан погіршувався.

В архівних документах можна знайти сліди подальшої парцеляції земель, яка в 1924–1932 рр. охопила значну частину володінь. Незважаючи на ці труднощі, Малинський прагнув, щоб його маєток служив допомогою нужденним, що зрештою призвело до рішення передати його після смерті Згромадженню Сестер Урсулянок Серця Ісуса в Агонії. Його візія полягала не лише в збереженні родинної спадщини, а й у підтримці місцевої громади.

Після створення Рівненської області у грудні 1939 р., радянська влада націоналізувала маєток Емануеля Малинського. Рішенням Костопільської повітової ради майно, яке включало палац, дев’ять будинків, 14 господарських будівель, а також електростанцію і винокурню у Зірному, було передано у власність держави.

Також унаслідок націоналізації на землях, що раніше належали Малинському, було створено колгосп «17 вересня». Після війни в палаці розмістили дитячий будинок, який згодом згорів під час пожежі. В наступні роки на території маєтку організували туберкульозну лікарню, а нині тут функціонує хоспіс для онкологічних хворих.

Список колгоспів у Березнівському районі Рівненської області станом на 1 березня 1941 р. Джерело: Державний архів Рівненської області

Від колись великих володінь Малинського залишилися занедбаний парк та кілька будівель кінця XIX – початку XX ст., зокрема цегляна водонапірна вежа (висотою близько 25 м), яка є пам’яткою архітектури місцевого значення. Ці фрагменти минулого нагадують про колись величезний маєток, який мав значний вплив на місцеву громаду.

Катерина Глодя

На головному фото: План розпарцельованих земель маєтку Забара. Джерело: Державний архів Рівненської області

Публікація створена в рамках стипендійної програми «Досліджуй у Польщі» Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського