Його характерний, незвичайний тембр голосу й неймовірну зачіску знали всі поляки. Своє життя він присвятив музиці та громадській діяльності, довівши, що можна поєднувати любов до музики з ініціативами порятунку пам’яток польської культури. Він відзначався почуттям гумору й був гострим на язик.

Єжи Вальдорф походив із дуже старовинної шляхти, герб якої датується аж XIV століттям. У 1950-х рр. він взяв собі родове прізвище Вальдорф. Натомість від народження (1910 р.) його звали Єжи Прайсс. Він навчався в Гімназії Святої Марії Магдалини та Гімназії імені Кароля Марцінковського в Познані. Через це отримав прізвисько «Познанець» і був дуже популярним у Вєлькопольщі.

Його сім’я була дуже заможною і це дозволило йому часто подорожувати до західних країн. Завдяки матері вільно оволодів англійською, французькою та німецькою. Єжи вивчав юриспруденцію в Познанському університеті (нині Університет імені Адама Міцкевича) та музику в Познанській консерваторії. Врешті-решт він обрав музику та роль музичного критика.

У 1936 р. Вальдорф оселився у Варшаві. Тут він як музичний оглядач писав фейлетони для часопису «Kurier Poranny».

Під час Другої світової війни був активним організатором концертів класичної музики для дітей та молоді, співпрацював із підпіллям. Під час Варшавського повстання Вальдорф готував повідомлення для повстанців на основі почутого в союзницьких передачах.

Після війни як аристократ за походженням, а тому «буржуй», він спочатку мав проблеми з прийомом на роботу, але потім йому допоміг його друг Роман Ясінський, взявши на Польське радіо. Потім Вальдорф деякий час жив у Владислава Шпільмана, воєнні історії якого слухав і записував. Вони вийшли під назвою «Смерть одного міста». Тут ми щиро рекомендуємо «Піаніста» – відомий оскароносний фільм Романа Поланського про життя Шпільмана.

Після важкого старту професійної кар’єри за часів Польської Народної Республіки життя складалося дуже добре. Єжи Вальдорф працював на радіо, де протягом 25 років вів програми, присвячені музиці, виступав також на телебаченні та писав музичні колонки в тижневиках «Świat» і «Polityka». Деякий час працював у відомому культурологічному журналі «Przekrój», який виходив у Кракові. Він також допоміг влаштуватися в редакцію цього тижневика відомому польському поету Костянтину-Ільдефонсу Галчинському.

Для Вальдорфа було дуже важливо розвивати розуміння музики у поляків, а коли він побачив, як це непросто, написав: «Якщо так піде й далі, старі меломани вимруть, а Національна філармонія зможе давати концерти лише на Повонзках» (цвинтар у Варшаві, – перекл.).

Йому вдалося багато зробити як громадському діячеві. Єжи Вальдорф був людиною, завдяки якому викупили віллу «Атма», що належала Каролю Шимановському. Там влаштували музей, присвячений цьому видатному польському композитору. Вальдорф був прихильником створення Музею музичних інструментів у Познані та Театрального музею у Варшаві. Саме Вальдорф спричинився до спорудження пам’ятника Юзефу Пілсудському, який гордо височіє в Бельведері. Він збирав кошти на згорілий Літній театр у Цехоцінку та організував фестиваль фортепіанної музики у Слупську.

Поляки цінували активіста: у 1995 р. Вальдорф отримав Командорський хрест із зіркою Ордена відродження Польщі, а в 1996 р. його вибрали «Варшав’янином століття». Він отримав звання почесного громадянина Варшави і Слупська. У Цехоцінку йому поставили пам’ятник: Вальдорф стоїть із ціпком та своєю улюбленою таксою Тромбоном.

Вальдорф був неабияким собачником. Першим його улюбленцем був чорно-сріблястий спанієль Альфі, наступним – такса на кличку Тромбон. Ім’я собаці вибрала дружина Костянтина-Ільдефонса Галчинського, Наталія. Наступну таксу Вальдорфа звали так само, тому дехто думав, що це перша такса так довго живе.

Єжи Вальдорф із таксою Тромбоном. Public domain

Його зв’язку з Мечиславом Янковським не схвалив батько, який позбавив його спадку. Натомість мати погодилася з таким вибором сина. Вальдорф і Янковський жили разом аж до смерті Вальдорфа. Офіційно говорили, що Янковський – брат тітки Вальдорфа, але найближчі друзі знали, що вони – пара. Однак це ще не був час камінгаутів і заяв про гомосексуальність. Вони ніколи разом не з’являлися на публіці. Янковський виконував домашню роботу, готував, прибирав і доглядав за Вальдорфом на старість. Після його смерті впав у депресію і не виходив із дому.

Єжи Вальдорф помер у 1999 р. Він спочиває на варшавському кладовищі Повонзки. У 2015 р. у цій же могилі поховали його друга Мечислава Янковського – танцюриста Великого театру та опери й музичного педагога. На жаль, вандали кілька разів оскверняли надгробок письменника та викрадали табличку з іменем його супутника життя.

Вальдорф – автор автобіографічного роману «Фідрек». Він написав книжки, присвячені музиці, а також мемуари та біографії, зокрема «Таємниці Полігимнії», «Бац його смичком!», «Велика гра», «Ян Кепура», «Дияволи та ангели», «Танець життя зі смертю», «Слово про Киселя», «Причинок про шопенівські конкурси», «Серце у вогні. Слово про Шимановського». А книгу про нього самого написав Маріуш Урбанек. Вона називається «Вальдорф – останній барон ПНР».

Книжки Єжи Вальдорфа

Єжи Вальдорф, безумовно, був колоритною, але неоднозначною фігурою. До війни у своїй книжці «Мистецтво під диктатурою» він вихваляв Беніто Муссоліні та писав статті з ноткою антисемітизму. Після війни він досить непогано жив за комуністичного режиму. Всюди його було повно, він був зіркою радіо, телебачення та праці, тодішнім селебріті.

Вальдорф був як гарно складена пісня-хіт: із якісним текстом, сповнена цікавого звучання, іронії та дотепу, яка містила різноманітні емоції та дарувала багато відчуттів.

Під кінець життя він мав клопоти з пересуванням, але не нарікав, тільки говорив: «Господь Бог б’є або по ногах, або по голові. Я сердечно дякую, що мене вдарив по ногах. Я ходжу з милицями, але голова в мене в порядку. А що було би, якби в мене були чудові ноги і я бігав жвавим ідіотом по Варшаві?»

Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

На головному фото: Лавочка Єжи Вальдорфа у Слупську. Автор: Henryk Bielamowicz. CC BY-SA 4.0