У цьому тексті ми пишемо про загиблих у Катині польських військовослужбовців, які походили з території сучасної Волинської області чи були пов’язані з нею.

Першу частину циклу читайте тут, другу – тут.

Ян-Юзеф Фітцке народився 20 січня 1909 р. у селі Гдув (нині Малопольське воєводство) в сім’ї Яна Фітцке та Марії Горгонь. У 1929 р. він закінчив Краківську гімназію. В 1929–1933 р. вивчав давню історію та антропологію на філософському факультеті Ягеллонського університету. Після завершення навчання, того ж 1933 р., закінчив дивізійні курси підхорунжих запасу при 20-му піхотному полку Краківської землі, а через два роки, 1 січня 1935 р., отримав чергове звання підпоручника. Був командиром кулеметного взводу. Свою магістерську роботу «Неоліт краківських печер» Фітцке захистив під час військової служби.

Пристрастю Яна-Юзефа була археологія. Ще в гімназійні роки він брав участь у розкопках і працював помічником в Археологічному музеї при Польській академії вмінь. Під час навчання в університеті, у 1930 р., вступив до Польського археологічного товариства. Після отримання диплома понад два роки займався розкопками в Польщі, а в серпні 1936 р. розпочав роботу у створеному в 1929 р. Волинському музеї в Луцьку (зараз Волинський краєзнавчий музей). На початку 1937 р. Яна-Юзефа Фітцке призначили головним хранителем. Він також очолював цю установу.

У Волинському воєводстві археолог вів розкопки в багатьох місцевостях. У Піддубцях досліджував кургани Х–ХІІ ст., у Любомлі – старовинне руське городище Х–ХІІІ ст., у Дружкополі – могильники лужицької культури. Проте найцінніші відкриття вчений зробив у Луцьку, у теперішніх мікрорайонах Гнідава, Красне та Яровиця, де знайшов стоянки доби неоліту, а саме культури лінійно-стрічкової кераміки. Водночас Фітцке займався краєзнавчою діяльністю: писав наукові статті, документував період перебування на Волині Юзефа-Ігнація Крашевського, впорядковував музейні колекції. Паралельно написав докторську роботу, проте захистити її йому не судилося.

У серпні 1939 р., перед самим початком Другої світової війни, Яна-Юзефа Фітцке мобілізували до 1-го полку підгалянських стрільців 2-ї гірської бригади Війська Польського. Фітцке брав участь у боях над Попрадом і Дунайцем, у середині вересня його перевели в Бережани на Тернопільщині.

18 вересня, наступного дня після того, як Червона армія підступно вдарила Польщу в спину, Фітцке заарештували. Його відправили у табір НКВС для військовополонених у Козельську, звідки він надіслав єдиного листа до рідні у Кракові. Навесні 1940 р. Яна-Юзефа Фітцке розстріляли. Останки вдалося ідентифікувати під час ексгумації в 1943 р. завдяки листівці від брата і запискам польською та німецькою мовами.

Пам’яті видатного вченого присвячено меморіальні таблиці на будівлі Ягеллонського університету та колишньому приміщенні музею в Луцьку.

.

Меморіальна таблиця Яну-Юзефу Фітцке в Луцьку. Фото Ольги Шершень

У 2009 р. у видавництві «Волання з Волині» побачила світ праця польською мовою «Jan Fitzke. Z Wołynia 1936–1939», у якій висвітлено біографію науковця та його здобутки.

Ян Жарчинський народився 26 лютого 1909 р. у селі Чудель Сарненського повіту в сім’ї Бенедикта Жарчинського й Анелії Копій. У 1931 р. закінчив Середню рільничу школу в Білокриниці та курси Школи підхорунжих резерву піхоти № 5 у Кракові. Звання підпоручника отримав 1 січня 1934 р., був зарахований до 45-го піхотного полку кресових стрільців. Полк входив до 13-ї кресової піхотної дивізії, дислокувався в Рівному, запасний батальйон – у Володимирі. Збереглися фото, як у 1931 р. полк отримав у подарунок від жителів Парижа штандар.

Вручення штандару 45-го полку в Рівному, 14 червня 1931 р.

Ян Жарчинський працював лісником у Нуйні Камінь-Каширського повіту. Одружився з Халіною Ангелус, із якою мав дочку Адріяну та сина Ришарда. Жарчинського заарештували восени 1939 р., а всього з його полку совєти помістили в концтабори НКВС 41 офіцера. Всіх убили, зокрема 27 розстріляли навесні 1940 р. в Катині. Серед них був і підпоручник Ян Жарчинський.

Вітольд Шумята народився у Грубешеві 14 лютого 1907 р. у сім’ї Юзефа Шумяти і Юзефи Лунь. У 1928 р. закінчив гімназію у Володимирі, а в 1929 р. – Школу підхорунжих запасу артилерії в цьому ж місті. Працював секретарем міськради в Луцьку. 1 січня 1934 р. Шумяті присвоїли звання підпоручника й зарахували у 27-й полк легкої артилерії, а згодом перевели в 13-й полк легкої артилерії 13-ї кресової піхотної дивізії. Після арешту восени 1939 р. Шумяту помістили в табір у Козельську. Документи свідчать, що 2 квітня 1940 р. його перевезли до Катині. Поручника Вітольда Шумяту невдовзі розстріляли в Катинському лісі.

Така ж доля спіткала поручника Генрика-Францішека Амроговича, однополчанина Шумяти. Дані про нього теж досить скупі. Амрогович народився в 1894 р., працював геодезистом у лісництвах Рівненського повіту. Із квітня 1919 р., тобто під час польсько-більшовицької війни, воював на фронті. Став командиром захопленого в більшовиків бронепоїзда, якому надали назву «Пілсудчик-Широкий», потім командував бронепоїздом «Смерть». Після війни залишився на Волині, у відставку пішов у чині поручника. Оселився в Колках Луцького повіту, продовжив свою лісницьку працю, а в 1933 р. місцеві жителі обрали його своїм війтом. На цій посаді Генрик-Францішек Амрогович залишався до осені 1939 р., коли його арештували працівники НКВС.

Майор Едмунд Хоєцький народився 18 березня 1892 р. у Попівці Новогродського повіту в сім’ї Юзефа Хоєцького і Владислави Здроєвської. Після відновлення Польщею незалежності вступив до Війська Польського, брав участь у польсько-більшовицькій війні. Воював у кавалерії, почав війну в чині ротмістра. В 1920 р. його призначили командиром ескадрону кулеметників у 16-му уланському полку. Брав, зокрема, участь у боях із будьонівцями під Берестечком і Бродами. За бойові подвиги його нагородили Хрестом доблесних, а вже після війни, 30 червня 1921 р., він отримав найвищу польську військову нагороду – Срібний хрест ордену Virtuti Militari (№ 3341).

Пристрастю Хоєцького були коні, а сам він був чудовим наїзником. У 1921 р. Едмунда Хоєцького взяли в національну команду з кінного спорту. Того року він виступив на міжнародних змаганнях у Ніцці, а наступних років неодноразово брав участь і перемагав у багатьох спортивних змаганнях.

Команда наїзників. Хоєцький – перший справа

Польська команда з кінного спорту перед виїздом на змагання в Ніцці та Римі. Ротмістр Едмунд Хоєцький – третій зліва. Грудзьондз, 1926 р.

У 16-му полку прослужив до 1924 р., а невдовзі офіцера назначили керівником еквітації (верхової їзди) в Центрі вишколу кавалерії у Грудзьондзі. У 1929 р. отримав чин майора. У квітні 1933 р. Едмунда Хоєцького перевели на посаду районного кінного інспектора в Луцьку. На цій посаді він працював до осені 1939 р.

Після арешту майор Едмунд Хоєцький потрапив у табір для військовополонених у Козельську. Його розстріляли навесні 1940 р. Тіло ідентифікували за офіцерським посвідченням, посвідченням про нагородження орденом Virtuti Militari та листами. У німецькому списку ідентифікованих під час ексгумації він має номер 480. Похований на Польському воєнному кладовищі в Катині.

Зигмунд-Август Постолько народився 15 грудня 1890 р. у сім’ї Августа Постолька та Вікторії Діне в Чечельнику на Вінниччині. Батько працював у дирекції місцевої цукроварні, Зигмунд-Август був другим із шести братів. У 1910 р., після закінчення гімназії в Ананієві, вступив на юридичний факультет Одеського університету, диплом якого отримав у 1914 р. Працював два роки судовим аспірантом, а в 1916 р. Постолька призвали на військову службу в російську армію. Закінчивши курси офіцерів кавалерії у Єлисаветграді (зараз місто Кропивницький), у чині корнета був прикомандирований до 5-го заамурського кінного полку, який дислокувався в Таганрозі. Наприкінці 1917 р. встановив контакти з місцевим осередком Польської організації військової (ПОВ) і створив у своєму полку групу з кільканадцяти військових поляків. Невдовзі вони спробували добратися до Бобруйська, де дислокувався 1-й польський корпус, але спроба провалилася. Постолька в Києві ненадовго арештували більшовики. Після звільнення він пропрацював близько року мирським суддею, а в 1919 р. йому вдалося перебратися до Варшави.

У грудні пішов добровольцем до Війська Польського. Зигмунду-Августу Постольку присвоїли звання підпоручника та відправили на роботу у слідчий відділ військового суду при командуванні генерального округу у Варшаві. Через деякий час попросився на лінійну службу. Пішов у відставку в травні 1922 р.

Згодом Постолько перебрався до Луцька, де відкрив адвокатську канцелярію, якою керував до вересня 1939 р. Був водночас юридичним консультантом місцевого Земельного банку і вповноваженим князя Януша Радзивілла. Займався мотоспортом, був одним із діячів Спілки офіцерів резерву.

Луцьк, будівля Земельного банку

Зигмунда-Августа Постолька працівники НКВС арештували 30 вересня 1939 р. Спочатку його тримали у в’язниці в Рівному, потім у Шепетівці, звідки перевели в табір у Козельську. Найімовірніше, його розстріляли в Катинському лісі в першій половині квітня 1940 р.

Із Луцьком пов’язана доля також наступного нашого героя. Ян-Казимір Шафранський народився 29 січня 1886 р. у Яслі в Підкарпатському воєводстві. В 1907 р., після закінчення Самбірської гімназії, вступив на юридичний факультет Львівського університету імені Яна-Казимира, у 1914 р. отримав ступінь магістра. Під час Першої світової воював в австро-угорській армії, а після її завершення пішов у запас у чині підпоручника.

Із квітня 1918 р. працював в управлінні старостату Старого Самбора. Мирна праця тривала не надто довго – в листопаді того ж року почалася польсько-українська війна. Старий Самбір зайняли українські війська, Шафранського арештували. Йому вдалося втекти, він переховувався в Самборі, доки не надійшли польські війська. Потім пропрацював кілька місяців у місцевій адміністрації, а у грудні 1919 р. вступив на службу в поліцію.

До 1927 р. служив на різних високих посадах у Краківському воєводстві, займався боротьбою з бандитизмом. «Самостійно підібравши собі кількох добре вишколених слідчих працівників, виїжджав із Кракова в повіти і там особисто керував слідствами, які завжди давали надочікувані результати», – писали потім у звіті. Шафранського неодноразово нагороджували. Забігаючи наперед, скажемо, що за багатолітню сумлінну службу він отримав Срібний і Золотий Хрести заслуги, пам’ятну медаль за війну 1918–1921 рр., бронзову і срібну Медаль за довголітню службу, медаль Десятиліття відновлення Незалежності.

У 1927 р. Шафранського перевели у Варшаву, а через кілька місяців його призначили керівником слідчого управління Білостоцького воєводства. Саме в Білостоці в 1930 р. Ян-Казимір Шафранський одружився з молодшою за нього на 10 років Серафимою. Оскільки вона була православною, шлюб брали в місцевій православній парафії Святого Миколая.

6 лютого 1931 р. Шафранського призначили очільником слідчого управління Волинського воєводства. Пропрацював він у Луцьку всього чотири місяці, а далі його знову перекинули на нове місце, у Вільнюс. Вдруге він повернувся на Волинь у 1937 р. 20 листопада його призначили керівником адміністративного реферату Воєводської комендатури в Луцьку.

Волинське воєводське управління державної поліції в Луцьку. 1930-ті рр. Фото надав Олег Разиграєв. Зараз це вулиця Ковельська, 68

Коли 1 вересня 1939 р. Третій Рейх напав на Польщу, луцька поліція продовжувала працювати. Наказ про мобілізацію, підписаний прем’єром Феліціяном-Славоєм Складковським, надійшов аж 10 вересня, коли вже було надто пізно. Невдовзі Яна-Казимира Шафранського, а також інших офіцерів арештували. Його утримували в таборі в Осташкові, а навесні 1940 р. розстріляли, найімовірніше, в Калініні (тепер Твер). Похований у братській могилі в селі Мєдноє.

(Далі буде).

Анатолій Оліх