Завершуємо знайомство з Кортелісами другою частиною статті «Кортеліси – загублене село» Миколая Боровського, гімназиста з Ковеля. Публікація вийшла напередодні Другої світової війни, в № 6–7 «Землі Волинської» за 1939 р. Це було останнє число в історії цього часопису.

Попри холодний вітер, сонце за хмаркою і кілька сніжинок, які беруться невідомо звідки, пролітаючи час від часу, весна почалася повним ходом. Знаки на землі й на небі безпомилково вказують на те, що дороги назад уже немає.

Біографії Мар’яна Турського, історика, журналіста, в’язня концтаборів в Аушвіці, Бухенвальді та Терезієнштадті, вистачило би на кількох людей. Радісний, усміхнений, надзвичайно теплий і доброзичливий – так про нього говорили й писали всі, кому пощастило бути знайомим із ним особисто.

Сьогодні лише одиниці ковельчан знають, хто такий Фелікс Шнарбаховський, хоча за часів міжвоєнної Польщі він, без сумніву, був одним із найбільш шанованих священників Ковеля. Ксьондз мав повагу серед усіх мешканців незалежно від їхнього віросповідання.

«Чи можна прожити життя за іншого, навіть якщо він – твій батько?» – міркує Олександр Мірецький із Луцька. Він – син композитора, піаніста та педагога Георгія Мірецького. Після смерті батька взявся опрацьовувати його багату музичну спадщину. Сьогодні ділиться з «Волинським монітором» своєю родинною історією.

Якщо ви хочете емпірично пізнати вислів «Memento mori», запрошую відвідати Каплицю черепів у Чермній.

7 лютого 1940 р. підофіцера Станіслава Колаковського арештували працівники ДТО (Дорожньо-транспортного відділення) НКВД Ковельської залізниці. Подальше слідство проводили працівники цієї структури.

Продовжуємо розповідь про село Кортеліси. У № 6–7 «Землі Волинської» за 1939 р. своїми спостереженнями про цей населений пункт поділився ковельський гімназист Миколай Боровський.

«Земля обітована» режисера Анджея Вайди стала великим успіхом і найвидатнішим польським фільмом. 21 лютого минуло 50 років від його прем’єри.

«Я народилася в Білорусі, в селі Самаровичі Зельвенського району Гродненської області. Уся моя рідня – звідти. З діда-прадіда ми – католики», – зазначає 76-річна Юзефа Парфенюк.