1932-й. Францішек Жвірко бере участь у змаганнях «Challenge», організованих 11–28 серпня Німецьким аероклубом. Після завершення конкурсу найкращим екіпажем визнали поляків, поручника Жвірка й інженера Станіслава Вігуру, а машину, на якій вони досягли такого результату, – найкращим туристичним літаком Європи.
Тоді на Берлінському летовищі прозвучала «Мазурка Домбровського». Перед тим, як здобути такий видовищний успіх, екіпаж виборов інші перемоги. 9 серпня 1929 р. Францішек Жвірко зі Станіславом Вігурою на літаку RWD-2 брали участь у європейському перельоті трасою завдовжки 5 тис. км, а вже через два місяці, 6 жовтня 1929 р., вони перемогли в першому Перельоті Південно-Західної Польщі, проведеному Краківським аероклубом.
Прототип літака RWD-2, жовтень 1929 р. Public domain
Того ж самого місяця Жвірко встановив на RWD-2 перший авіаційний рекорд, піднявшись на висоту 4004 м. 1930 р. приносить йому чергове лідерство у другому Перельоті Південно-Західної Польщі, далі – перемогу в Конкурсі авіанеток, а в 1930 р. пілот виграв IV Національний конкурс туристичних літаків і встановив черговий рекорд висоти в другій категорії легких літаків, пролетівши на висоті 5996 м.
На жаль, із формальних причин рекорд офіційно не був визнаний. Якщо ми ще додамо багатогодинний нічний переліт над Польщею, який він здійснив, коли працював інструктором школи пілотів у Бидгощі, то опис постаті надзвичайно обдарованої, захопленої авіацією людини буде майже повний.
Францішек і Станіслав, Жвірко і Вігура. Ці два прізвища завжди ідуть поряд і неодмінно вже десятки років є причиною для національної гордості у сфері кваліфікованості та можливостей польських пілотів.
Не без підстав казали і продовжують стверджувати, що польські пілоти зможуть стартувати й полетіти навіть на дверях від хліва. Обидва були героями Другої Речі Посполитої і, безсумнівно, належали до найвідоміших поляків міжвоєнного двадцятиріччя. Вони були різними, проте міцно пов’язаними один з одним. Роботою і дружбою. Францішек і Станіслав.
«Уже з першого погляду було видно, що вони походили з абсолютно різних порід. Францішек був низький, товариський, присадкуватий, непоказний. Солідний. Людина-скеля. Такому можна довірити своє життя чи таємницю. У свою чергу Вігура був високий, стрункий, похмурий і водночас модний, майже завжди в костюмі, в лацкані – квітка. Волосся зачесане назад, набріолінене, як у породистого героя-коханця. Він спокійно міг би бути сексуальним вампіром у «Сутінках». Його зовнішність мала величезний потенціал пробуджувати зітхання». Так про обох чоловіків написав Ігнацій Карпович у книжці «Люди з неба».
Станіслав Вігура і Францішек Жвірко, 1932 р. Public domain
Жвірко народився у Свєнцянах (Литва) 16 серпня 1895 р. Схоже, в цьому містечку й донині стоїть жовтий дерев’яний будинок із вмурованою дошкою, яка нагадує про це факт. Францішек із юних років мріяв про свободу в небесній стихії. Підлітком він таємно від батьків поїхав до Петербурга, нібито на канікули до рідні, а насправді – на іспити до авіаційної школи. Складає їх і вступає.
Проте Францішек не встиг навіть облаштуватися й ознайомитися з азами конструкції літальних апаратів, як у столиці царської Росії з’явилася мати й забрала непокірного сина додому. Так хлопець повернувся до вільнюської школи. Там вчив своїх однокашників польських патріотичних пісень, через що мав потім чимало клопотів, ходив до цирку, на борцівські змагання, покази фокусників і мріяв про магію польоту.
Мало пройти кілька років, щоб Жвірко подолав свою дорогу від сибірського Омська через Іркутськ, фронт Першої світової війни, армію генерала Денікіна, нелегальний перехід через кордон, подорож спочатку до Вільнюса, а потім до Варшави, доки його мрії стали дійсністю. У 1922 р. Жвірко розпочав навчання у школі пілотів у Бидгощі, а в 1924 р. його перевели до Вищої школи пілотажу та повітряної акробатики в Грудзьондзі.
Уперше він виступав за Польщу в Перельоті малої Антанти, який організував Югославський аероклуб в 1927 р., і посів друге місце. Ось так розпочалася низка прекрасних перемог, які принесли славу всій польській авіації.
Трагічна смерть 11 вересня 1932 р. дорогою на авіаційний зліт у Празі завершила незвичайне життя двох виняткових людей. Поблизу села Церліцко Гурне, неподалік від Цєшина, під час грози літак RWD-6 розбився об схил гори Косцелець. Францішек Жвірко і Станіслав Вігура загинули на місці. З їхніми останками, перевезеними до Варшави, прощався двадцятитисячний натовп поляків, віддаючи тим самим шану національним героям.
Габріеля Возняк-Ковалік,
чителька польської мови, скерована до Луцька організацією ORPEG
