Біографії Мар’яна Турського, історика, журналіста, в’язня концтаборів в Аушвіці, Бухенвальді та Терезієнштадті, вистачило би на кількох людей. Радісний, усміхнений, надзвичайно теплий і доброзичливий – так про нього говорили й писали всі, кому пощастило бути знайомим із ним особисто.
Він народився 26 червня 1926 р. у Друскінінкаї під іменем Моше Турбович у родині Ілії та Естери Рахилі (в дівоцтві Воробейчик), освічених як на ті часи людей. Початкову школу з єврейською мовою викладання малий Мар’ян закінчив у Лодзі. Навчання у третьому і четвертому класах гімназії припали на період війни.
У 1944 р. батьків і брата помістили в німецький нацистський табір Аушвіц. Мар’ян потрапив туди двома тижнями пізніше, в одному з останніх потягів. Йому присвоїли номер B-9408. Батько і брат, найімовірніше, загинули в газовій камері одразу після того, як їх привезли до табору, а матір вислали на роботи в таборі Бельзен-Берген. Із 43 осіб найближчої рідні Турського війну пережили лише четверо. Сам він пережив два марші смерті – з Аушвіцу до Водзіслава-Шльонського, звідки в січні 1945 р. потрапив до Бухенвальда, та з Бухенвальда до Терезіна, де у віці 19 років, майже доведений до смерті через виснаження і тиф, дочекався визволення.
Під кінець 1945 р. Турський вчинив щось, чого соромився у своєму подальшому житті. Він не затушував цього епізоду і не вдавав, що його не було. З власної волі і без примусу, на хвилі захоплення комунізмом він вступив до Польської робітничої партії. Саме тоді кадровик із Центрального комітету партії рекомендував йому змінити прізвище на неєврейське. Так з’явився Мар’ян Турський.
У 1957 р. його взяли на роботу в тижневик «Політика», а в 1958 р. він став керівником відділу «Історія» в цьому часописі. Це був постріл у яблучко, адже Турський зробив сучасну історію Польщі однією з провідних тем видання. На цій посаді він залишався майже 70 років.
Він помер 18 лютого 2025 р. у віці 98 років у Варшаві. Таке довге життя було даром небес не лише для самого Мар’яна Турського, але й для його сучасників, адже він став, як писали в «Політиці», справжньою «пам’яттю цього світу, який був знищений».
Цей свідок епохи був чудовим оратором. Кожна стаття, написана про нього, могла би складатися лише з його промов на форумах світових організацій, різноманітних фондів, ООН, ЮНЕСКО, а також з інтерв’ю, які він давав. У висловлюваннях цієї великої людини не було зайвих слів чи пишномовних фраз. Кожне речення торкалося серця й розуму слухача, змушувало задуматися.
«Чи можу я бути байдужим, чи можу я мовчати, коли сьогодні російська армія чинить агресію проти свого сусіда й захоплює його землі? Чи можу я мовчати, коли російські ракети руйнують українську інфраструктуру – будинки, лікарні, культурні пам’ятки? (…) Хіба я можу мовчати, коли бачу долю Бучі і знаю, як німці знищили польський Міхнюв, білоруську Хатинь, чеські Лідіце чи французький Орадур?» – роздумував він у квітні 2023 р.
У 2020 р., 27 січня, під час вшанування 75-ї річниці визволення Аушвіцу, Мар’ян Турський виголосив звичайне, проте виняткове у своєму посланні речення: «Не будьте байдужими». Він назвав це одинадцятою заповіддю. Його друзі та знайомі у своїх спогадах наголошують на тому, що про Мар’яна Турського можна сказати цитатою Владислава Бартошевського: «Він поводився пристойно».
Він не викреслював зі своєї біографії незручні з перспективи сучасності факти, наприклад, захоплення замолоду комунізмом. Він не прикидався. Належав до кола найвидатніших інтелектуалів, був авторитетом для простих людей, коронованих осіб і президентів. Хтось чудово сказав: «Він мав мудрість учасника, а не коментатора. Він умів чудово говорити, але також завжди уважно слухав». А це надзвичайно рідкісне вміння.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька польської мови, скерована до Луцька організацією ORPEG
У тексті використано інформацію, представлену у статті Ольги Мельникевич «Турський Мар’ян», Віртуальний штетл, Музей історії польських євреїв POLIN
На фото: Мар’ян Турський, 1923 р. Автор: Mariusz Kubik, CC BY-SA 4.0.
