До Різдва залишалося кілька днів. Торчин вітав нас першим снігом та передчуттям зустрічі з гарною людиною, про яку не раз чули багато доброго.
На порозі Торчинського народного історичного музею нас привітав його господар – історик, краєзнавець, журналіст, автор краєзнавчих книг та публікацій Григорій Гуртовий. У 1947 році в пошуках хліба приїхав він на Волинь зі сходу України, але доля розпорядилася так, що на завжди поєднав з нашим краєм своє життя.
Ця приємна інтелігентна людина виконує місію дослідника та охоронця волинської історії. У Григорія Гуртового, який пережив Голодомор 1932–1933 років, голод 1946–1947 років, німецькі концтабори та період радянських репресій, ми поцікавилися, чим є Різдво у його житті.
– Я народився у християнській родині і у нас Різдво завжди було великим святом, святом радості. Ми, будучи дітьми, не усвідомлювали, що це народився Спаситель, але вчили віршики, розповідали про Різдво, колядували для діда. А дід наш був нащадком козака – полковника козацької паланки. Він такий крутовусий був, пишався, що його шанують. Ми, малі діти, приносили йому дарунки, потім отримували від нього.
– Які це були роки? І де Ви тоді жили?
– У селі Корніївка Запорізької області. Я був зовсім малим. Це було ще до Голодомору.
– Яким було Різдво в роки Голодомору?
– Тоді панувало велике горе. У нас забрали все, що в хаті їстівне було. У мене померла сестричка, бабуся, дідусь – той самий козак Карпо, однокласники мої померли. Лиха було багато. А потім довелося старцювати – ходили на Донбас: в одній хаті щось дадуть, в іншій – нацькують собак.
– Але чи згадували про Різдво хоча б молитвою?
– У той час втрачалося навіть почуття до рідних. Настільки голод виснажував, настільки гуділо в голові: „Їсти, їсти, хочеться їсти”. Людина втрачає тоді все святе.
– Коли вперше після всіх страхіть, які довелося пережити, Ви зрозуміли: «Сьогодні ж Різдво. Оце мій дім, оце мій стіл, на столі стоїть різдвяна вечеря»?
– Коли я одружився і ми з дружиною у 1950 році вперше разом святкували. Це свято було для нас великою радістю. І в радянський час ми Різдво святкували. Я приходив у школу, працював, але вдома завжди були усі різдвяні ласощі.
– Яким було найсвітліше Різдво, яке запам'яталося Вам на все життя?
– Таке Різдво було тоді, коли народився син і ми з дружиною раділи, що у нас велике свято.
– Що побажаєте нашим читачам напередодні різдвяних свят?
– Для кожного народу Різдво – день радості, день, коли людина відчуває, що народжується Спаситель. І ми молимося до Нього: «Ісусе, порятуй мене, очисти душу мою, будь у моєму серці. Завжди, в усьому, кожної миті».
Розмовляла Наталя ДЕНИСЮК
Фото: Володимир ХОМИЧ
