У костелі Святого Йоана Непомука в Дубні у травні цього року освятять орган. Перший і поки що єдиний на всю Рівненську область, встановлений за роки незалежності в діючому католицькому храмі. Монтував його органний майстер із Закарпаття Шандор Шрайнер. Пропонуємо вашій увазі інтерв’ю із ним.
– Пане Шандоре, як ви стали музикантом?
– Мама була музичним керівником у дитячих садках. Батько, хоч усе життя пропрацював шахтарем, був скрипалем, грав у різних колективах. У Солотвині за часів його молодості було п’ять оркестрів, а ще – на весіллях. Грали естрадні шлягери, угорську й румунську музику.
Музику я постійно чув удома, передусім угорську. З української – тріо Мареничів, вони тоді були дуже популярні. У шість років мене віддали вчитися на фортепіано. Щоправда, через кілька місяців я заняття покинув: боявся вигляду чорного піаніно. Друга, вдала, спроба була значно пізніше, коли я вже самостійно пішов навчатися на кларнеті в музичній школі у викладача. До речі, я дитиною теж боявся звуку духового оркестру. Ось така іронія: боявся фортепіано – і став настроювачем клавішних інструментів, боявся звуку духового оркестру – став духовиком (усміхається, – авт.).
– Якою мовою ви розмовляли вдома?
– Звісно, угорською. До того ж у Солотвині була угорська школа, я в ній навчався з 1982 до 1991 р. А взагалі я зростав серед угорців, румунів, німців, українців, зокрема гуцулів, адже від нашого міста до гуцульського Великого Бичкова всього 12 км чи до Рахова 48 км.
– Ви граєте на тараготі. Як ви прийшли до цього інструмента?
– Закарпатський народний хор, в оркестрі якого я граю, виконує здебільшого музику національних меншин, які замешкують наш регіон. Якщо румуни люблять швидку музику, сирбу, то ми, угорці, – ширші, душевніші мелодії. Назва «тарагот» у перекладі з угорської означає «розкривати душу». Я грав на кларнеті, а тараготом зацікавився на початку 2000-х рр. Це рідкісний, специфічний і складний для освоєння інструмент. В Україні я один зараз граю на тараготі.
Певний час тривали суперечки, чий це інструмент – румунський чи угорський. 1 липня 2015 р. на V Всесвітньому з’їзді тараготистів після мого виступу учасникам заходу передали офіційні документи про визнання тарагота (tárogató) «hungarikum», тобто надбанням угорської культури. Це для мене дуже важливий інструмент.
Шандор Шрайнер грає на тараготі
– А коли ви познайомилися з органом?
– До вступу в училище я жив у середовищі народної музики й мало цікавився класичною. Звісно, під час навчання для мене відкрився світ класичної музики, але органом я не захоплювався. Тоді ж в училищі я закінчив курси з настроювання фортепіано. З органом зустрівся десь у 1996–1998 р. В Ужгороді тоді жив перший органний майстер Закарпаття – Андрій Лешко. Він був поважного віку й хотів передати комусь свої знання. Це він познайомив мене з найбільшим органом Закарпаття, встановленим в Закарпатській обласній філармонії. Той інструмент мав 32 регістри, 2242 труби. За кілька зустрічей він дав мені масу інформації про те, як влаштований орган. Думаю, я й десяти відсотків не запам’ятав. У 2000 р. Андрій Олександрович відійшов у вічність. Таким чином я отримав певні теоретичні знання, але не мав практики.
Я понад 10 років був настроювачем фортепіано в селі Косино, де заступником директора музичної школи був Іштван Бобаль. Із часом він мене познайомив із дружиною, яка грала на органі фірми «Rieger» у реформатській церкві в місті Берегове. Влітку 2010 р. він умовив мене подивитися цей інструмент, оскільки той погано грав, а я все не зважувався на таку роботу. Виявилося, що в органі, збудованого в 1928 р., був розірваний міх, багато чого не грало. Тож довелося шукати шкіру для міха, еластичний клей і мембрани. Ми доводили його до ладу удвох із батьком: чистили, клеїли. Загалом працювали два місяці.
Це був перший орган, який зазвучав після мого втручання. Я отримав велике натхнення від того, що відродив берегівський орган. Зрозумів теж, що дуже важливою є підтримка, те, що в тебе вірять.
Другим був орган у селі Часлівці поблизу Ужгорода. А далі посипалися запрошення. Відновлював органи й кінця ХІХ ст., і сучасніші, менші й більші, спочатку в реформатських храмах Закарпаття, згодом – у католицьких. Деякі з них були в катастрофічному стані та мовчали десятки років. Я відновив також єдиний світський орган – у 2015 р. в Закарпатській обласній філармонії. Станом на сьогодні я працював уже із 40 органами – і в Закарпатті, і в інших регіонах України, і за кордоном.
– Як ви потрапили на Волинь?
– У 2015 р. я став органним майстром Закарпатської обласної філармонії. Тоді ж познайомився з головним органним майстром Національної опери України Олегом Диптаном. Я дуже вдячний цьому одному з найкращих фахівців України, адже він багато чому мене навчив. Ми з ним досі спілкуємося. Він познайомив мене з Петром Сухоцьким – титулярним органістом луцького кафедрального собору Святих Апостолів Петра і Павла, викладачем Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Стравінського й органним майстром. Десь на другому році знайомства Петро запропонував мені приїхати на Волинь, подивитися на орган у Рожищі.
– Розкажіть про це детальніше, адже не всі волиняни знають, що в Рожищі є орган.
– Він стояв у розібраному стані близько 10 років, його вже добряче поточив шашіль. Щоби вивести цього шкідника, ми пропрацювали десь три чи чотири місяці. Я поїхав у Словаччину, придбав п’ять літрів спеціального хімікату. Думав, що буде достатньо. Помилився. Довозив іще кілька разів. Загалом пішло понад 25 літрів. Деякі шашелі були ще живі: ми просочуємо деревину, заливаємо шприцами в отвори і чуємо, як вони шумлять, намагаючись врятуватися. Потім кожну дірку заливали клеєм, далі – фарба, лак. Найнагальнішу роботу ми виконали, але зараз вона на паузі. Реставрація органу потребує значних коштів, а їх, на жаль, немає.
– Недавно ви разом із Петром Сухоцьким завершили реставрацію органу в Дубні.
– У Дубні ми не реставрували, а монтували орган німецької фірми «Josef Weimbs Orgelbau». Німці – одні з найкращих майстрів органної справи і мають найліпші інструменти. Фірма невелика, але якісна. Інструмент виготовлений у 1970 р., його передали парафії Святого Йоана Непомука в Дубні німецькі католики.
Шандор Шрайнер із Петром Сухоцьким будують орган у костелі Святого Йоана Непомука в Дубні
В органі не вистачало частини найбільш уживаних для святої меси труб: Gedackt 8’ на другому мануалі, Rohrflüte 8’ на першому мануалі. Це труби, які мають дуже лагідний м’який звук. Цей тембр використовують десь у 70–80 % церковного репертуару, тому без нього ніяк.
Я почав телефонувати друзям, знайомим, органним фірмам у Німеччині, Угорщині, Румунії, Словаччині, шукати вживані труби таких регістрів. Нові труби надто дорогі, їх ми не могли собі дозволити придбати. Крім того, вживані труби набагато цінніші. Їх технологічні особливості такі, що нова труба повинна пограти 15–20 років, щоб її звучання стало м’якшим, якіснішим. Частину труб знайшли в Румунії, в Клуж-Напока (Cluj-Napoca), у знайомого майстра Роберта Повжара. Вони теж були з німецького органа, але по мензурі були трохи ширші, тож нам довелося розширювати кожне місце під труби. Ще частину труб переробили зі знайдених підходящих, а шість він виготовив спеціально для цього органа.
– Якою мовою ви з ним спілкувалися?
– Угорською.
– Тобто він її розумів?
– Всі органні майстри в Румунії – це угорці (сміється, – ред.). І в Словаччині в мене є знайомий майстер-угорець, і в Німеччині.
– Скільки часу зайняла робота в Дубні?
– Якби ми з Петром були там постійно, можливо, що й за місяць зібрали би той орган. А так узимку приїжджали на два-три дні, один раз я був цілий тиждень. Загалом пішло десь до трьох місяців. Працювали і вночі. Ми орган уже інтонували та настроювали кілька разів. Кінцеву настройку зробили на початку лютого.
– Розкажіть, як виглядає процес настроювання?
– Для цієї роботи потрібно двоє людей. Петро натискав клавіші, а я настроював труби. Різні типи труб настроюють різними методами, використовуючи спеціальний інструмент. Та й збирати орган удвох зручніше: притримати, подати, зафіксувати. Довелося проводку у двох місцях нову прокладати.
Петро час від часу давав мені підказки, адже коли я працюю всередині інструмента, чую звук інакше, ніж людина, яка поза органом. Це робота на слух і зі слухом. Праця з фахівцем іде набагато швидше й легше, адже ми знаємо, що і як треба слухати, знаємо, що і як робити. Нам набагато легше порозумітися.
– А чому настроювали кілька разів?
– Налаштовані труби тримають стрій після чотирьох-п’яти настройок. Після перших трьох настройок труби можуть тримати стрій недовго. Щоби він тримався кілька років, новозбудованому чи перевезеному органові треба рік, а то й навіть два, щоб він «заспокоївся» й набрав потрібної вологості та температури. До того ж на ньому бажано грати. І грати на всіх регістрах, щоби задіяти всі труби. Найбільш страшні для органу бруд і пил, а також різкі перепади температури й вологості. Тому за інструментом потрібен постійний догляд.
– Чи граєте ви на органі?
– Професійний концерт не заграю, але прелюдії, різні п’єси виконати можу. Я мушу перевіряти свою роботу. Крім того, я повинен відчувати те, що відчуває органіст – як звучить інструмент, як натискаються клавіші, аби налаштувати механіку. Такі речі онлайн не робляться.
– Який орган ви робите зараз?
– Повністю таємницю розкривати не буду. Скажу тільки, що невдовзі в нас в Ужгороді буде четвертий орган.
– Тобто Ужгород – органна столиця України?
– Ні, в Києві є 10 органів. У Львові колись було теж багато органів, зараз залишилося два, третій у Польщі реставрують. Я обслуговую у Львові найбільший орган України, у Львівському будинку органної і камерної музики.
Там ми з Петром час від часу зустрічаємося, адже він має там концерти, а інструмент перед виступом інколи підстроюємо разом. У нашій роботі кожен майстер повинен знати свій інструмент. За сім років я добре вивчив львівський орган, Петро – луцький. І при настроюванні це дуже допомагає.
Варто знати, що двох однакових органів не буває у світі. Мені доводилося ремонтувати два органи однієї фірми майстра Ангстера, виготовлені з різницею у два чи три роки. В одному гральний стіл розбирався легко, а на другий я витратив добрих пів дня, доки знайшов, у чому секрет.
– Тож коли зазвучить орган в Дубні?
– Він уже зазвучав. У травні цього року, під час храмового свята, заплановано його освячення і урочисте відкриття. Буде й концерт. Запрошуємо!
Шандор Шрайнер разом із дубенським парохом, о. Гжегожем Оважаним
Шандор Шрайнер народився 9 травня 1976 р. у Солотвині Тячівського району на Закарпатті. Мати, Елла-Марія Штефанівна, 35 років працювала музичним керівником у дитячому садку. Батько, Амбруш Амбрушович, пропрацював 45 років шахтарем на солеруднику й усе життя був скрипалем у кількох місцевих колективах. Музичну освіту Шандор Шрайнер здобув у 1986–1991 рр. за класом кларнету. Після школи з відзнакою закінчив у 1995 р. Ужгородське державне музичне училище імені Дезидерія Євгеновича Задора. Того ж року його запросили до оркестру заслуженого академічного Закарпатського народного хору, в якому й досі працює виконавцем і солістом. У 2001–2005 рр. навчався у Київському національному університеті культури і мистецтв, який закінчив із відзнакою за спеціальністю «викладач, диригент оркестру і концертний виконавець». Музикант із майже 30-річним сценічним стажем, кларнетист, тараготист. Так само майже три десятиліття займається реставрацією і настроюванням фортепіано, з 2010 р. – один із найвідоміших органних майстрів України. Композитор і мистецтвознавець, автор книг «Тарагот – міст між моїм серцем і душами глядачів» (2016 р.) і «Органи Закарпаття» (2023 р.). Живе і працює в Ужгороді.
Оркестрова група Закарпатського народного хору. Шандор Шрайнер сидить перший справа
Розмовляв Анатолій Оліх
Фото надав Шандор Шрайнер
