Під шум поліських сосен прозвучали український та польський гімни. Костюхнівська родина традиційно зібралася в Польському ліску, щоб підбити підсумки цьогорічної роботи на кладовищах та вшанувати пам’ять воїнів, полеглих тут понад 100 років тому, і тих, хто гине сьогодні, захищаючи Україну від російських загарбників.
Учасники щорічної зустрічі в Польському ліску біля Костюхнівки виконали польський та український гімни, помолилися разом під час меси, поклали квіти та запалили лампадки на могилах польських легіонерів. Члени костюхнівської родини висловили одне одному слова подяки. 19 серпня вони зібралися у значно скромнішому, ніж зазвичай, складі.
Цього року в Костюхнівці не було традиційної для цього місця харцерської переклички. Через російсько-українську війну Центр діалогу «Костюхнівка» Лодзької хоругви Союзу польського харцерства (пол. Zwizek Harcerstwa Polskiego, далі ZHP) не може зараз організовувати табори для молоді, яка раніше щороку прибирала волинські цвинтарі, а потім підсумовувала свою діяльність під час урочистого шикування в Польському ліску.
«Це нелегкий рік. Ми можемо покладатися лише на дорослих волонтерів, а місць, які ми впорядковуємо, стає більше. Через війну багато організацій не приїжджають на Волинь, тому звертаються з проханнями про допомогу до харцерів», – сказав Ярослав Гурецький, директор Центру діалогу «Костюхнівка».
Працювати на кладовищах допомагають волонтери та місцеві друзі. Великий внесок у цю справу, за словами Ярослава Гурецького, роблять партнерські школи.
На заході був присутній, зокрема, директор ліцею в Костюхнівці Василь Давидюк. Заклад, який він очолює, вже багато років підтримує харцерські табори.
Був тут також директор Початкової школи № 7 імені Львівських орлят у Лодзі Ярослав Краєвський. Його учні часто відвідували Україну до російського вторгнення. Останнім часом цей заклад розбудовує співпрацю з Ліцеєм села Вербка Дубівської сільської ради поблизу Ковеля. На урочистості були присутні Людмила Дрипа, директорка ліцею, та Наталія Лук’янчук, очільниця відділу освіти і культури Дубівської сільської ради Ковельського району.
«Неподалік нашого закладу розташоване польське кладовище «На Гірці». З ініціативи нашої сільської ради та педагогічного колективу вже другий рік поспіль ми стараємося утримувати цей цвинтар у належному стані. Прибираємо, фарбуємо, чистимо. Там понад 200 могил, листяний ліс, тому роботи вистачає. Зі старшокласниками також ходили, але в основному там прибирали працівники школи», – розповіла Людмила Дрипа.
«Доповідаю, що ми виконали 99 % роботи, запланованої на цей рік», – сказав Ярослав Гурецький. Він представив присутнім п’ятьох дорослих учасників цьогорічного табору. Разом із колегою, який виїхав із Костюхівки трохи раніше, вони виконали більшу частину запланованої роботи. В останні дні їм допомагали волонтери з Польщі. Серед них були Міхал Токарський із Гміни Розпша, голова Міської ради Згєжа Гжегож Лесьневич та директор школи Ярослав Краєвський, які вже багато років приїжджають на волинські цвинтарі.
«Подивіться, яка це сила. Вони виконали роботу, яку раніше виконували 30 або й більше харцерів. Із такою командою ми можемо зробити все», – підкреслив Ярослав Гурецький.
«Але найважливіше – щоб закінчилася ця війна, щоб не гинули солдати. Ми вклоняємося їхньому героїзму, а також силі, наполегливості та єдності українського народу. Нехай пекло війни закінчиться якнайшвидше, щоб на цій землі було якомога менше солдатських могил», – додав він.
Саме через похорон загиблого українського воїна цього разу до Костюхнівки не приїхали представники Маневицької громади на чолі з Олександром Гаврилюком, які роками співпрацюють із харцерами.
Ярослав Гурецький привітав на урочистості друзів із Польщі та України, а також трьох маневицьких душпастирів: отців Романа Власюка та Ярослава Рудого, які прийняли парафію після смерті отця Анджея Квічалі, та теперішнього пароха, отця Марціна Цєсєльського.
«Відправляю цю святу Євхаристію за всіх, хто загинув, захищаючи Батьківщину», – сказав отець Марцін Цєсєльські, який очолив богослужіння в Польському ліску.
Після молитви відбулися покладання квітів та запалення лампадок на могилах легіонерів.
«Костюхнівка – це джерело незалежності для поляків. Незалежність стала реальністю в 1918 р., але польській державі довелося ще кілька років боротися за свої кордони і відносний мир на них. Тут варто згадати про польсько-радянську війну 1918–1920 рр. і великий внесок наших українських сусідів у перемогу в ній. На жаль, як тоді, на початку ХХ ст., так і зараз буде багато місць поховання українських воїнів, які борються за найвищі цінності, за свободу своєї країни. Я хотів би вшанувати пам’ять усіх тих, хто загинув у минулому і гине зараз за свою Батьківщину», – сказав Генеральний консул РП у Луцьку Славомір Місяк, водночас подякувавши всім, хто впорядковував кладовища, зокрема українським сусідам.
За підтримку українського народу полякам подякувала Наталія Лук’янчук, очільниця відділу освіти і культури Дубівської сільської ради: «Цієї зими ви запросили до себе наших діток. У наших домівках не було світла і тепла, а повітряні тривоги лунали настільки часто, що ми вночі не спали. У цей час завдяки вам наші діти могли розважатися». Завдяки Лодзькій хоругві ZHP цієї зими на двотижневі зимові канікули до Лодзького воєводства їздили 150 дітей із Волині.
«Це місце притягує добрих людей», – звернувся до присутніх Гжегож Лесьневич із Міської ради Згєжа. Українською мовою він привітав присутніх на церемонії українців із прийдешнім Днем Незалежності, подякував їм за боротьбу з рашистами та за допомогу в упорядкуванні польських цвинтарів.
«Це завжди неймовірно, коли після важкої праці приходиш на цю месу, де серед шуму сосен унікально звучать наші гімни – український і польський. Як освітянин, я можу лише шкодувати, що на цій зустрічі немає польської та української молоді», – зазначив Ярослав Краєвський.
Кожен із промовців висловлював слова вдячності Ярославу Гурецькому, завдяки зусиллям якого костюхнівська родина розростається.
Харцери Лодзької хоругви ZHP нині опікуються 60 місцями пам’яті на Волині. Серед них – некрополі в Кошищах, Вовчицьку, Озерному, Пшебражі, Черську, Троянівці та Куклах.
«Вони шкрябали, фарбували, косили, зрізали, вішали гарні біло-червні стрічки. Величезну роботу виконали і польські волонтери, і наші друзі», – наголосив Ярослав Гурецький. Менші цвинтарі, як-от у Черську, можна приводити до ладу навіть по кілька за один день. Більші, звісно, потребують багатьох рук для роботи. І тут на допомогу приходять українські друзі, наприклад, із Костюхнівки, Товариства польської культури в Ковелі чи школи у Вербці біля Ковеля. «Багато людей допомагають нам, долучаючись до цієї акції, щоб ці могили виглядали так, як вони повинні виглядати», – сказав Ярослав Гурецький.
Цьогорічна акція ще не завершилася. Далі костюхнівська команда вирушає до Пужників, де працює вже чотири роки. Поки що це єдиний цвинтар, де Україна дозволила полякам проводити пошукові роботи. «Пізніше до нас приїдуть харцерський загін «Волинь» і молодь із «Пласту», і ми знову будемо працювати. Це нескінченна історія. Війна створила таку ситуацію, що ці кладовища де-факто тепер відвідують чи не частіше, ніж у мирні роки. Багато людей відчувають себе зобов’язаними і, хоча би по кілька осіб, але на них вибираються. Одна родина, з якою ми заприязнилися, вже втретє за рік прибирає кладовище, на якому спочивають колишні мешканців села Тоболи. Хлопці з нашого табору прибирали в Яновій Долині. Коли повернемося з Пужників, поїдемо на цвинтар в Оптовій», – зауважив Ярослав Гурецький.
Понад 20 років харцери Лодзької хоругви ZHP впорядковують цвинтар у Пшебражі. «Це спадщина міністра Анджея Пшевозніка. Після відновлення цього кладовища Радою охорони пам’яті боротьби і мучеництва він попросив нас, щоб ми ним опікувалися. Ми приїжджаємо сюди щороку. Фарбуємо хрести та пілони на вході на кладовище, приводимо до ладу пам’ятник, ставимо нові дерев’яні хрести на місці тих, які впали, лагодимо огорожу, якщо її пошкоджують старі дерева, косимо навколо», – зазначив Ярослав Гурецький. Цього року учасники табору прибирали теж поховання в Парослі.
Окрім догляду за цвинтарями, команда Центру діалогу «Костюхнівка» годує українських військових і привозить гуманітарну допомогу. Загалом сюди вже прибули 17 конвоїв зі спорядженням для армії та різноманітною поміччю, якою можуть користуватися діти під час перебування в бомбосховищах. «Центр працює. Ми привозимо, розподіляємо, віддаємо в пункт у Маневичах, а вони передають далі», – сказав Ярослав Гурецький.
Текст і фото: Наталя Денисюк
