У травні починають квітнути каштани, а тисячі польських старшокласників складають один із найважливіших екзаменів у своєму житті, тобто іспит зрілості. У відповідний час, трішки пізніше, те саме зроблять їхні українські однолітки.

Безсумнівно, ще не один такий екзамен молодим людям у своєму житті – хай воно буде довгим і цікавим! – доведеться скласти. Однак саме цей іспит для всіх тих, які його пережили, постає як щось надзвичайно важливе, виняткове, щось, що замикає собою певний етап. Завершує безтурботні, щенячі, часом легковажні, невинні часи і відчиняє двері в нове, цілковито невідоме, але вже доросле життя.

Батьки й учителі очікують від абітурієнтів, що саме в цей момент вони зроблять відповідний вибір шляху, яким увійдуть у дорослість, відчинять правильні двері. Вчинять мудро, що би це для кожного з них не значило. Багато хто думає, що має статися диво й дітлашня, яка досі мала зелено в голові і до якої частенько ставилися поблажливо й несерйозно, ніби за доторком чарівної палички раптово перетвориться на мудреців, які знають відповідь на будь-яке запитання і яких не в змозі настрахати жоден гордіїв вузол.

Тож із очима на сірники, у випрасуваних білих блузках і сорочках, краватках, костюмах і начищених черевиках, часто із глибоко схованими талісманами на щастя, вони займають місця у спортзалах й аудиторіях, які на цей час стають екзаменаційними храмами.

Чи вони, як і багато попередніх випусків та поколінь, вірять, що їхня дорога буде встелена трояндами? Чи вірять, що через усе життя їм вдасться завжди йти з піднятим чолом? А, може, бояться, що будуть шпортатися навіть об власні ноги? На них чекає велика суцільна смуга успіхів чи поразки і розчарування?

Що запропонує їм світ і в якій дійсності вони будуватимуть своє майбутнє? Можливо, відповідальність за себе і за інших приходитиме до них неспішно, проте мудро і зріло. А, може, життя і світ візьмуться за них раптово, без попередження, як під час війни, вимагаючи, щоб вони, ще не обтяжені життєвим досвідом, почали приймати важливі й непрості рішення?

Безсумнівно, лише одне є певним: усі вони більшою чи меншою мірою стануть ковалями власної долі. Проте це складне й вимогливе ремесло, і не кожному дано ним оволодіти на рівні майстра. Одні стануть митцями, натомість інші так і залишаться звичайними – дай Боже, аби завжди порядними, – ремісниками.

Щенячі часи (szczenięce czasy) – період у житті людини, коли вона ще дуже молода.

Вислів «мати зелено в голові» (mieć zielono w głowie) пов’язаний з описом безжурної людини, яка приймає непродумані та інколи безглузді рішення.

Гордіїв вузол (węzeł gordyjski) – дуже непроста проблема, яка вимагає нестандартних і рішучих дій.

Мати очі на сірники (mieć oczy na zapałki) – бути невиспаним, вкрай утомленим.

Мати дорогу, встелену трояндами (mieć drogę usłaną różami), тобто щасливе, позбавлене клопотів і труднощів життя.

Іти з піднятим чолом (iść z podniesionym czołem) – завжди зберігати гідність, відвагу та честь. Українською звучить подібно: з високо піднятою головою.

Бути ковалем власної долі (być kowalem własnego losu) означає, що на власне життя впливаємо тільки ми, що тільки наші рішення роблять нас тими, ким ми є і ким будемо.

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG