У вересні Товариство для природи і людини з Любліна почало цьогорічну акцію впорядкування православних цвинтарів в околицях Грубешева, зокрема, в Неледині, Богутичах, Добромержичах, Гоздові, Молодятичах, Вербковичах і Черничині. У роботах взяли участь також волонтери з України.

Бережуть пам’ять про відсутніх сусідів

Упорядкування православних цвинтарів відбувається в рамках проєкту «Відсутні сусіди. Участь в активному збереженні православних некрополів в околицях Грубешева, які зникають» (програма «Разом для спадщини») за фінансової підтримки Національного інституту спадщини (Польща). Його реалізація триватиме до кінця жовтня, а в листопаді і грудні відбуватимуться інші заходи, заплановані в рамках проєкту.

Товариство для природи і людини вже 16 років рятує забуті кладовища східної Люблінщини та сліди багатокультурної спадщини регіону. «Ми займаємося переважно православними цвинтарями на Люблінщині, найчастіше на схід від Влодави та Холма аж до Грубешева. Не тому, що ми хочемо впорядковувати тільки православні, а тому, що ми дбаємо про ті кладовища, які вимагають опіки, а знищених і занедбаних православних некрополів у нашому регіоні найбільше», – каже Кшиштоф Горчиця, голова Товариства для природи і людини та ініціатор програми «Цвинтарі прикордоння», яку ця організація реалізує з 2005 р.

«Ми впорядковуємо теж єврейські і євангелістські цвинтарі, а також римо-католицькі, бо нам доводилося працювати й на Волині, зокрема в Тайкурах неподалік Здолбунова», – додає він.

Під час вересневих робіт волонтери впорядковували цвинтарі, очищаючи їх від густої рослинності. Проте головний акцент робили на відновленні надгробків. Із цією метою вони спочатку їх знаходили, потім видобували з-під землі, очищували й сушили всі елементи пам’ятника, а потім ремонтували і встановлювали його.

«Ми стараємося зосереджуватися тільки на надгробках, бо якби ми думали лише про кущі, то мусили би повертатися на ті цвинтарі знову і знову. А це щось, про що повинні дбати місцеві інституції: гміна, місцева спільнота, парафії. Ми намагаємося заохотити їх це робити, щоб після виконаних нами робіт хтось утримував ці кладовища. Зараз ми працюємо на кількох таких, за якими в міру добре доглядають з ініціативи органів місцевого самоврядування, як, наприклад, у гміні Тшещани», – зазначає Кшиштоф Горчиця.

Участь в акціях упорядкування цвинтарів, які проводить Товариство для природи і людини, можуть брати всі охочі. «У вересні з нами працювали особи, котрі мають родинні зв’язки із цими територіями. Це щось особливе, бо протягом 16 років нашої діяльності зі збереження цвинтарів таких людей було дуже мало. Цього року вони з’явилися. Це були учасники з України й Польщі. Вони знайшли ці кладовища. Долучаються теж місцеві мешканці, які беруть участь у роботах не тому, що це стосується їхньої родинної історії, а також особи, які просто приїхали як волонтери з Любліна, Пулав чи Замостя», – каже Кшиштоф Горчиця.

Величезне духовне піднесення

Одним з учасників акції був волинський історик і краєзнавець Сергій Годлевський, який уже багато років їздить прибирати старі православні цвинтарі на сході Польщі. Він неодноразово зголошувався до участі в таких заходах як волонтер, а також організовував виїзди молоді з України в рамках проєкту «Пам’ять без кордонів» на кладовища у Холмі, а також у селах Василів, Мірче, Ласків, Березне, Шиховичі, Модринь та інших. До того ж він допомагає польським інституціям, зокрема, Добровольчим загонам праці, організувати прибирання польських кладовищ на Волині.

Пан Сергій підкреслює, що на Грубешівщині чи Холмщині є православні цвинтарі, якими опікуються громади чи місцеві католицькі або православні парафії, та все ж надіється на відновлення в найближчому часі поїздок із молоддю, адже роботи на цих некрополях ще чимало. «На жаль, парафії і громади не завжди спроможні забезпечити належний догляд за похованнями як римо-католицькими на території України, так і православними в Польщі. Хоча християнська мораль і наука вчать саме цьому», – підкреслює Сергій Годлевський.

У вересні цього року він два рази долучився до проєкту Товариства для природи і людини. «Під час акцій було багато складних робіт із величезними надгробками. Ми дуже сильно втомилися, але попри фізичне виснаження після такої роботи на кладовищі, коли все вдається, я переживаю величезне духовне піднесення», – зазначає Сергій Годлевський.

Упорядкування цвинтарів він вважає проявом християнськості, толерантності, європейськості та шляхетності: «У мене як християнина є повага до померлих незалежно від їхньої національності чи віросповідання. Ці люди мали свої життєві радості і свої трагічні долі».

На запитання про родинні зв’язки з Люблінщиною, відповідає: «Я знаю точно, що ми походимо з тих теренів, на цвинтарі у Вербковичах дуже багато Годлевських, але мої предки переселилися на Волинь ще в ХІХ ст.».

Земля моїх предків

В акції впорядкування цвинтарів брав участь також генеалог Сергій Навроцький із Луцька, родина котрого по лінії мами походить з околиць Грубешева. Він уперше прибирав кладовища в цих краях. Про те, що Товариство для природи і людини проводить такі заходи, довідався кілька років тому.

«Тоді я поїхав на землю своїх предків, на Грубешівщину, відвідати села, звідки родом мої дід і бабця. Почалося з того, що на сторінці в історика Маріуша Сави я побачив фотографії православних цвинтарів. На одній із них – пам’ятник на могилі Ксенії Ковальчук, яка померла 1903 р. Це мене зачепило, я почав шукати і виявив, що це пам’ятник моїй прапрабабці. У 2017 р. ми з родиною з’їздили до Замостя, а дорогою відвідали Підгірці і Гоздів, звідки родом мої дід і баба. Через кілька тижнів товариство прибирало цвинтар у Гоздові. Я попросив знайти могилу когось із Павлючків. Згодом волонтери зробили фото пам’ятника Григорія Павлючка, мого прапрапрадіда. Вони відкопали його надгробок із-під землі. Я був дуже вражений», – згадує Сергій Навроцький.

Пам’ятник на могилі Ксенії Ковальчук

Пам’ятник Григорія Павлючка

Він вирішив обов’язково долучитися до волонтерів. Вдалося це аж у 2021 р. Коли товариство поінформувало в соцмережах, що на вересень планує акцію прибирання, однодумці з Луцька запланували поїдку, взяли із собою інструменти й поїхали.

Про свою участь в акції прибирання пан Сергій розповідає піднесено, детально описуючи підготовку до поїздки, саму поїздку та роботу на цвинтарях.

«Дорогою до Гоздова ми провідали кілька православних кладовищ, зокрема у Верешині, Вишневі та Модрині. У п’ятницю, 17 вересня, працювали в Гоздові, а в суботу – в Молодятичах, де нарешті розвіртуалилися з Кшиштофом Горчицею. Там ми відновили 15 пам’ятників», – каже Сергій Навроцький. Після повернення в Україну учасники акції одразу ж почали планувати наступну поїздку на 25 вересня, коли відбувалося прибирання в Черничині.

«Я вдячний Маріушу Саві та Кшиштофу Горчиці за те, що вони колись розпочали впорядкування православних цвинтарів і відновлення пам’ятників на них. Цього року все нарешті склалося так, що я міг до них долучитися. Я допоміг їм за те, що вони колись допомогли мені, піднявши на світ Божий пам’ятники та відновивши мої родинні реліквії. Свій внесок у цю справу я зробив, щоб пам’ять тих українців, які там жили, не зникала», – каже Сергій Навроцький.

Зазначає, що участь у таких акціях допомагає відновити зв’язок із тими землями, де жили його дідусі й бабусі: «Для мене це знаходження свого коріння. Частина моїх предків походить із Грубешівщини. Я дослідив, що вони жили там як мінімум із часів Наполеона Бонапарта. Як мінімум, тому що, на жаль, збереглося дуже мало документальних джерел до 1810 р.»

Генеалогією свого роду він займається близько 10 років. А нещодавно почав наносити на гугл-мапу координати пам’ятників з інформацією про похованих на кількох православних цвинтарях Грубешівщини.

Почуття відповідальності

На моє запитання про стан пам’яті місцевих мешканців про цвинтарі в їхніх селах Кшиштоф Горчиця відповідає так: «По-різному. Є села, в яких немає місцевих. Тих, хто зараз тут живе, переселили сюди після війни. Проте є й такі населені пункти, де живе багато автохтонів, поляків, чиї дідусі й бабусі знали людей, що тут поховані, або їхні родини. Щораз менше стає тих, хто має живу пам’ять, порівняно із ситуацією 10–12 років тому, коли нам вдалося записати кільканадцять розмов із місцевими мешканцями».

Товариство для природи і людини працює переважно на сільських цвинтарях, які не перебувають під опікою консерватора пам’яток, хоча часто на них можна побачити цікаві надгробки, які мають цінність як витвори мистецтва. Щоб провести роботи на таких некрополях волонтери повинні узгодити це з їхніми власниками, а це в Польщі переважно Православна церква, часом католицькі парафії або гміни.

«Ми стараємося підтримувати контакти з керівництвом гміни чи місцевими організаціями, як, наприклад, добровольчі пожежні дружини, щоб запросити їх до спільних акцій. Загалом ми хочемо робити це з місцевими мешканцями та інституціями, щоб із часом вони почали опікуватися цвинтарями. Так само ми робили, працюючи на території України і це принесло добрі результати», – підкреслює Кшиштоф Горчиця.

Він додає: «Опікуватися локальними місцями пам’яті легше. Багато робіт можна виконати без великих затрат, окрім цього, участь місцевих мешканців у таких акціях викликає в них почуття відповідальності».

Наталя ДЕНИСЮК

Фото надали Кшиштоф Горчиця та Сергій Навроцький

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

«НЕ НАЗИВАЙТЕ НАС ДІАСПОРОЮ». ВИЙШЛА ДРУКОМ КНИГА ПРО УКРАЇНЦІВ У ПОЛЬЩІ

ВАРШАВСЬКА МОЛОДЬ НАВОДИЛА ЛАД НА МОНАСТИРСЬКОМУ ЦВИНТАРІ У КРЕМЕНЦІ

ВОЛОНТЕРИ З ВРОЦЛАВА ВПОРЯДКУВАЛИ ЦВИНТАРІ У ЗБАРАЖІ ТА МАЛІЙ БЕРЕЗОВИЦІ