Улітку 1943 р. німецька адміністрація вирішила дослідити місця масових поховань у Вінниці. Звістка про знайдені чисельні жертви розстрілів швидко розійшлася навколишніми селами. Мої прабабки Оляна та Мар’яна теж поїхали до розкопаних могил – шукати тіла своїх чоловіків.
16 вересня в селі Дзвинячка неподалік Чорткова освятили відновлений храм Матері Божої Ангельської. У ньому Святий Зигмунт-Щенсний Фелінський провів 12 останніх років свого єпископського служіння.
У рамках міжнародного навчального проєкту «Піраміда книг» 7–12 вересня луцькі школярі побували в Польщі.
У західній історіографії не вистачає усвідомлення, що радянська держава була загарбницькою імперією, яка не погоджувалася зі своїми кордонами і прагнула знищити Версальську систему в Європі. Польща була ключовим елементом цієї системи – так думали всі радянські очільники. Про це пише професор Марек Корнат.
Зізнаюся без биття, що після чергового місяця війни в Україні, після багатьох розповідей і репортажів про безмір страждань мирного населення я не очікувала від себе такої реакції після того, що прочитала у своїй улюбленій газеті «Tygodnik Powszechny». Жах і потрясіння.
Криміналіст із Рівного Єжи Толвінський – один із багатьох польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр. Його 1940 р. засудили до восьми років виправно-трудових таборів за службу в «польсько-панській» поліції.
Польській публіці він найбільше відомий за комедійною трилогією «Як я розв’язав Другу світову війну», за комедійним кабаре Марціна Вольського «60 хвилин на годину», де зіграв Манюся, та за роллю маркграфа в серіалі «Яносік».
«Давайте далі працювати з Лемом, бо, здається, він передбачив геть усе, навіть те, що зараз відбувається в Україні», – цитує свого колегу Дмитро Шевчук, упорядник колективної монографії, присвяченої відомому польському фантасту Станіславу Лему та його творам.
У далекі часи, коли я ще була в отроцькому віці, від великого дзвону з уст моєї бабусі падали слова, однозначно скеровані в мій бік: «Треба мати закований лоб, щоб цього не розуміти».
Коли 21 листопада 1937 р. арештовували мого прадіда Юзефа, в хаті робили обшук. Одним із двох свідків, як говорить протокол трусу, був Мар’ян Кришина – мій другий прадід, батько моєї бабки Юзефи Кришини, дружини діда Альбіна Дозорця. Як страшно звела доля майбутніх сватів.